Антон Саєнко

У роботі «Мазанка» Антона Саєнко абстрактне живописне полотно ніби виникає з поверхні стіни, що нагадує хату-мазанку. Так малюнок, який нічого не зображує, поєднується з цупкою текстурою, що відсилає до цілком конкретного образу традиційного українського житла, насиченого різноманітними конотаціями. У такий спосіб художник розкриває «принцип абстракції»: будь-яке нефігуративне зображення має конкретну першооснову, матеріальний початок. Та мистецтво трансформує їх і створює частину реальності, що вислизає від трактувань, символічних означень, функцій. На перший план виходять колір, текстура, світло. На тлі інтенсивного білого проявляються обриси глядач_ок та сам процес споглядання.

Водночас образ хати-мазанки, що наче прагне бути прочитаним та поясненим, поруч із абстракцією втрачає свою конкретність. Стає видимою поверхня зі своїми фізичними властивостями, які врешті набувають набагато більшої конкретики, ніж будь-які визначення. Важливо, що Саєнко зафарбував свою стару роботу, щоб створити нову. Застосовуючи техніку лесирування (тобто нанесення напівпрозорих фарб на основний колір), художник приховав попередні шари. Вони не зникають повністю, а навпаки проглядаються — у нової роботи є своє минуле, що, втім, недоступне глядач_ці.

Білий же, з-поміж усіх інших кольорів, оприявнює порожнечу, оголюючи власну незаповненість, потенційність подальших нашарувань і продовжень. Невидима, але присутня історія полотна; білий колір, що натякає на новий початок; дисонанс і взаємодоповнення абстрактного та конкретного — усе це створює тут ситуацію нюансованості, що провокує вдивляння та запитування.