Василь Дмитрик

Сотні глиняних фігурок військових у роботі «Patrix» застигли в різних моментах підготовки, проходження чи завершення служби. Всі вони повторюють декілька унікальних прототипів, які створив і тиражував художник. Звертаючись до образу давньокитайської Теракотової армії, Василь Дмитрик розмірковує над спільністю досвідів різних часів і культур в умовах війни.

Повторювані дії й обриси тіл безлічі солдатів уніфікують їхні образи, адже саме завдяки цьому армія досягає ефективності. Дмитрик привертає увагу до вразливості та піддатливості людського тіла, змушеного підпорядковуватися вимогам держави. Війна зводить долі різних людей до спільного знаменника.

У групах фігурки ніби захищені своєю кількістю й згуртованістю. Втім, кожна з них залишається крихкою, особливо коли вони опиняються наодинці. Відео, представлені у просторі разом зі скульптурами, підкреслюють цей контраст. На них поодинокі «солдати» у громадських просторах стали своєрідними монументами, відкритими до взаємодії з пересічними людьми. Таким чином, досліджуючи потенційні шляхи меморіалізації, Дмитрик зосереджується на незахищеності та вразливості військових. Він підкреслює цей стан не лише на полі бою, а й у цивільному житті, зокрема серед звичайних громадян.