Кристина Мельник

У роботі «Неможливість чистового погляду», Кристина Мельник розмірковує про те, що чистий погляд на чоловіче тіло більше неможливий. У триптиху ніжна неушкоджена плоть юнака сусідить із ранами, які наче розчиняються у матерії полотна. Вони нагадують про вторгнення політичного й історичних контекстів у чуттєвий досвід. Усвідомлення, що чоловіче тіло не належить собі під час війни, та його граничної вразливості руйнують невинне сприйняття, ілюзію повного взаємного володіння у любові. Та йдеться передовсім не про фізичну тілесну дійсність, а про «деформоване» бачення.

Тож у центральній роботі триптиху художниця здійснює спробу зцілити ушкоджений погляд і звільнити людину від травм, завданих історією. Обрані матеріали, деревина й левкас (спеціальне ґрунтування), традиційні для іконопису, подовжують час написання роботи, та водночас роблять її тривкішою, дають «право на вічність».

Бокові частини триптиху втілюють відбитки історії, що схожі на тіні, духів, клуби диму чи врешті рани. Ефемерні образи вислизають від однозначного трактування і тому вхоплюють складний вплив травматичного минулого та війни на пам’ять і свідомість. Прикметно, що через напівабстрактні зображення і крихкість тканинних полотен ці шрами ніби стають минущими, а насилля зникає. Близька до сакральної чуттєвість роботи й простору розкриває духовність, що віднаходить у вразливості людського тіла та душі образ божественного, позачасовий трепет.