Головна премія

Леся Васильченко

Інсталяція «Ніч без тінів і світло без проміння хвиль» поєднує дві відеороботи: «Тахіонесс» та «Ніч». Так, Леся Васильченко зіставляє масштаби історичних темпоральностей, а глядач_ка своєю присутністю та спогляданням додає людської часовості, яка пов’язує минуле й майбутнє у єдиний момент.
Робота «Ніч» відтворює століття української ночі, комбінуючи відеофіксацію нічного неба з 1918 по 2025 рік. Так, Васильченко перетворює лінійність на одночасність: відео немовби втілює одну довгу ніч, у якій всі сто років відбуваються одночасно, у безперервному потоці. У ньому розкривається власна, вічна темпоральність ночі, що не зводиться виключно до історичної перспективи й людського існування. Водночас вона стає свідком безлічі подій минулого та сучасності. Зокрема, застосовуючи матеріали, які документують блекаути та обстріли, робота вхоплює, як війна перетворює ніч на час терору й страху. Розкривається генераційність травми, її тяглість крізь століття історії.

Ніч — це час для альтернативних історій. На противагу їй, світло дня пов’язане з дискурсом Просвітництва, яке наголошує на раціональності та доведених фактах. Художниця, посилаючись на термін «хонтологія» (від англ. haunting — привиди) Жака Дерріда, підкреслює, що ніч стирає усталені системи знання й таїть у собі ненаписане та незадокументоване, приховані голоси свідків історії, що не були почуті й чекають на слушний момент. Ніч оприявнює минуле, яке ніколи повністю не зникає й повсякчас повертається як привид історії, що впливає на сучасність і майбутнє.
Назва іншого відео, «Тахіонесс», походить від слова «тахіон», яке означає гіпотетичну частинку, що рухається швидше, ніж світло. Робота показує світанки, що відбувалися з 1990 по 2022 роки,, перетворюючи 30 років історії на єдину подію. Відео створене спільно зі штучним інтелектом, який вивчив сотні фотографій, зібраних художницею з різноманітних джерел, та об’єднав їх у власний, машинний спогад світанку. Відео відсилає до технологій передбачення майбутнього, підкреслюючи вплив штучного інтелекту на конструювання пам’яті. Тривалість відео — 8 хвилин, що відповідає часу, необхідному для того, щоб сонячне світло досягло Землі й людського ока.

Головна премія

Нагороджуючи Лесю Васильченко, володарку Головної премії PinchukArtCentre 2025, журі наголосило:

Ця робота вражає фізично і водночас є глибоко поетичною. У роботі Васильченко українське небо постає як простір туги, травми та надії.

Небо — колись простір свободи — перетворюється на тло для катастроф, але водночас і на простір пам’яті та споглядання. Через поетичне редагування та відчуття ритму мисткиня розповідає про світ, що змінюється на наших очах з 1918 року й донині — не через жорстокі о́брази, а через їхню відсутність, через тишу, через світло й тінь.

У творі ненав’язливо порушуються актуальні питання щодо авторства, майбутнього та алгоритмічної побудови історичного наративу. Журі особливо вразила концептуальна чіткість, технологічна вишуканість і глибокий емоційний резонанс інсталяції, що надає споглядальну, але водночас нагальну реакцію на історичний розрив, поєднуючи інтимність із масштабом, людське з планетарним».

Роботи

Створено за підтримки PinchukArtCentre
Ніч без тінів і світло без проміння хвиль

Taхіонесс, 2022 відео, 8’00’’футажі з архівів, фото, YouTube, CCTV, зйомки дронами, вирізки з новин Надано художницею Ніч, 2025 відеофутажі з Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного та сімейних архівів художниці, фото, YouTube, CCTV, зйомки дронами, вирізки з новин, відеозаписи з фронту, надані Юрієм Тимошенком Надано художницею