Фріда Орупабо
Фріда Орупабо живе та працює в Осло. Художні твори Орупабо оголюють та розбирають на складові різноманітну спадщину колоніалізму, оскаржуючи її досі вкорінені погляди на расу, стать та власність. Історичні фотографії чорношкірих жінок дають їй не лише вихідний матеріал і тематику, але й оповідачів від першої особи. Ієрархічний зв’язок між суб’єктом, глядачем та автором – чорношкірим жінкам історично відмовлялося в праві бути глядачем або автором – дестабілізується, відмінності між позиціями розмиваються, переосмислюються та перевертаються з ніг на голову. Роботи Орупабо виставлялись у галереях Gavin Brown’s Enterprise (Нью-Йорк і Рим), Portikus (Франкфурт-на-Майні), Nordenhake (Берлін) та інших. У 2019 році вона брала участь у 58-му Венеційському бієнале.
Фріда Орупабо живе та працює в Осло. Художні твори Орупабо оголюють та розбирають на складові різноманітну спадщину колоніалізму, оскаржуючи її досі вкорінені погляди на расу, стать та власність. Історичні фотографії чорношкірих жінок дають їй не лише вихідний матеріал і тематику, але й оповідачів від першої особи. Ієрархічний зв’язок між суб’єктом, глядачем та автором – чорношкірим жінкам історично відмовлялося в праві бути глядачем або автором – дестабілізується, відмінності між позиціями розмиваються, переосмислюються та перевертаються з ніг на голову. Роботи Орупабо виставлялись у галереях Gavin Brown’s Enterprise (Нью-Йорк і Рим), Portikus (Франкфурт-на-Майні), Nordenhake (Берлін) та інших. У 2019 році вона брала участь у 58-му Венеційському бієнале.
Використовуючи знайдені фотографії та архівні матеріали, Фріда Орупабо створює колажі, досліджуючи теми раси, статі, ідентичності, сексуальності та постколоніалізму. Зображені чорно-білі фігури та предмети залишаються мінімалістичними, візуально виразними та, водночас, відкритими для інтерпретацій. Основний інтерес художниці полягає у вивченні образу чорного жіночого тіла — вона аналізує, яким чином воно репрезентується в історичних наративах, популярній культурі та засобах масової інформації. Орупабо демонструє можливості владного погляду, щоб оприявнити різні точки зору на соціально-політичні проблеми.
До роботи «Дві жінки» увійшли дванадцять колажів, які щоденно змінюють своє місце в експозиції. Процес переміщення елементів відбувається у робочі години виставки, і стає ледь вловимою перформативною дією у просторі. Кожна комбінація продукує нові сенси та наративи, залишаючи у глядача враження, що він або вона теж здатні впливати на хід оповіді.
Основна напруга у роботі виникає між колажами із зображенням чорношкірої та білошкірої жінок. Посилаючись на твердження американської письменниці та феміністки Белл Гукс, що білий феміністичний рух зробив «жінку» синонімом білошкірої жінки, а «чорний» — синонімом чорношкірого чоловіка, Орупабо прагне повернути чорношкірій жінці позицію сили. Її образ в інсталяції неможливо видалити, вона постійно залишається у полі зору глядача. Водночас в усіх можливих сценаріях розміщення поряд із зображенням білошкірої жінки, вона постає частково закритою.
