Тойін Оджі Одутола (нар. 1985, Іфе, Нігерія) створює малюнки з використанням різних медіа та поверхонь для вивчення потенціалу посмугованої території образу, щоб згодом поставити під сумнів його шаблонні репрезентації. Оджі Одутола брала участь у виставках, представлених в різних інституціях, зокрема, в Бруклінському музеї, Нью-Йорк (2016); Музеї сучасного мистецтва Сент-Луїс (2015); Studio Museum у Гарлемі, Нью-Йорк (2015, 2012); Музеї сучасного мистецтва Олдріча, Ріджфілд (2013); та Menil Collection, Х’юстон, (2012). Серед нинішніх персональних виставок – «Scenes of Exchange», 12-та бієнале Manifesta, Палермо, Італія, до 4 листопада2018 року; «Toyin Ojih Odutola: The Firmament, Hood Museum of Art» (діловий центр Гуд), Нью-Гемпшир, 2018; «Toyin Ojih Odutola: Testing the Name», Коледж мистецтв та дизайну Саванни, Джорджа, 2018; «Toyin Ojih Odutola: To Wander Determined», Музей американського мистецтва Уітні, Нью-Йорк, 2017-2018; та «A Matter of Fact: Toyin Ojih Odutola», Музей африканської діаспори, Каліфорнія, 2016-2017. Серед постійних колекцій –MoMA, Музей американського мистецтва Уітні, Балтиморський музей мистецтва, Музей мистецтва Нового Орлеану, Філадельфійський музей мистецтва, Музей мистецтва Принстонського університету, Музей мистецтва Спенсера та Національний музей африканського мистецтва (Смітсонівський інститут). Вона здобула ступінь бакалавра гуманітарних наук в Університеті Алабами у Хантсвіллі, і магістерський ступінь з образотворчого мистецтва – у Каліфорнійському коледжі Мистецтв у Сан-Франциско. Оджі Одутола живе і працює в Нью-Йорку.
У своїй мистецькій практиці Тойін Оджі Одутола звертається до соціополітичного конструкту кольору шкіри й зображає альтернативну реальність, де колоніального минулого не було, а персонажі можуть жити без колоніальної й культурної провини. Як це — бути багатим без почуття провини? Якими були б настанови еліт, якби расових утисків ніколи не було?
На виставці в рамках Future Generation Art Prize 2019 художниця демонструє цикл полотен, що ілюструє її невидану книжку. Картини обігрують аристократичну європейську традицію замовних портретів, аби представити ідентичність чорношкірих народів. Художниця пропонує новий підхід до історії чорношкірих, відмовляючись від драматичної складової постколоніального дискурсу. Це — історія не про боротьбу й утиски, а про заможних аристократів.