Агата Інгарден
Агата Інгарден (народилась у Польщі в 1994 році, живе та працює в Парижі) закінчила Школу красних мистецтв у Парижі (2018) і вчилася в The Cooper Union (Нью-Йорк, 2016). Її практика заснована на матеріальних дослідженнях, а також на вивченні питань постгуманітаристики, наукової фантастики й міфічних оповідань. Вона працює з різними засобами, як-то інсталяції, скульптури та відео. Її інсталяції показують взаємозв’язок між людиною та її оточенням, як живим, так і неживим. Бавлячись із природними властивостями органічних матеріалів, Інгарден виносить звичайні предмети з їхнього усталеного контексту. Роботи художниці експонувалися в Європі та США, зокрема на виставках в Palais de Tokyo та Frac Ile-de-France у Парижі, в Сілезькому музеї в Катовіце, віденському Будинку художників, Mo.Co Montpellier Contemporain, а також у Nassauischer Kunstverein у Вісбадені.
Агата Інгарден (народилась у Польщі в 1994 році, живе та працює в Парижі) закінчила Школу красних мистецтв у Парижі (2018) і вчилася в The Cooper Union (Нью-Йорк, 2016). Її практика заснована на матеріальних дослідженнях, а також на вивченні питань постгуманітаристики, наукової фантастики й міфічних оповідань. Вона працює з різними засобами, як-то інсталяції, скульптури та відео. Її інсталяції показують взаємозв’язок між людиною та її оточенням, як живим, так і неживим. Бавлячись із природними властивостями органічних матеріалів, Інгарден виносить звичайні предмети з їхнього усталеного контексту. Роботи художниці експонувалися в Європі та США, зокрема на виставках в Palais de Tokyo та Frac Ile-de-France у Парижі, в Сілезькому музеї в Катовіце, віденському Будинку художників, Mo.Co Montpellier Contemporain, а також у Nassauischer Kunstverein у Вісбадені.
Основні елементи тотальної інсталяції Агати Інгарден: архітектурні конструкції, створені зі списаних вікон офісної будівлі у Києві. Простір доповнюють різноманітні елементи: дерев’яні саркофаги, бронзові скульптури, полотняні костюми, видозмінені велосипедні туфлі й відеоекрани. Вентиляційна система й еклектична композиція з електричних кабелів, які зазвичай є технічною частиною виставкового простору, більше не приховані за гіпсокартонними стінами і підвісною стелею. Архітектура зали перетворюється на складну систему з напівпрозорих ліфтів, коридорів та тунелів. Калейдоскопічні відображення від скляних поверхонь створюють додатковий вимір, який частково присутній в реальному просторі, частково доступний для перегляду на відеоекранах.
Дерев’яні й бронзові об’єкти створені за моделлю манекена, що використовується для навчання рятувальників на воді. Відскановані у 3D деревні гриби населяють зворотню частину саркофагів. І хоча у природному середовищі вони ростуть паралельно землі, розміщені на об’єктах вони асинхронно розвертаються у різні боки. Це вказує на зміщення закону тяжіння, водночас створюючи аналог уявної системи внутрішніх органів. У просторі також розміщено схожі на обладунки бронзові об’єкти, вкриті червоним моделюючим воском зовні й відполіровані зсередини, та костюми, зшиті з багатьох окремих шматків тканини. Багаторазово переосмислюючи ідею саркофагу, Агата Інгарден запрошує глядачок й глядачів дослідити нашарування скульптурних елементів.
Виставкова зала перетворюється на простір комп’ютерної гри. Dream House — комп’ютерна програма, яка випадковим чином генерує поведінку групи персонажів, Людей-метеликів. Інша група персонажів, Емоційна поліція, здійснює нагляд за ними. Часом нарізно, чи то утворюючи спільний організм, Люди-метелики досліджують межі власних тіл, емоційні стани й можливості спілкування через танець та хаотичні рухи. З одного боку, їх зусилля та енергія підживлюють всю програму, а з іншого стають формою протесту проти суспільних норм і способом звільнення від системи. Емоційний вимір — це ігровий майданчик для вивчення досвіду становлення «істоти» або ідеї пам’яті та конструювання/перебудови ідентичності як індивідуальної та як групової.
