Ашфіка Рахман
Ашфіка Рахман розглядає роль жінки в суспільстві за допомогою фотографій, принтів, скульптури та шляхом активної співпраці з громадами. Її проєкт «Бегула та тисяча історій» — це результат спільної роботи, який проливає світло на тяжке становище жінок у прирічкових регіонах Бангладеш, де часто стаються повені.
Під час поїздок уздовж річок Рахман збирала історії з життя жінок, яких зустрічала на своєму шляху. Важливо зазначити, що в цих історіях також ідеться про досвід індійських жінок. Спільні для обох країн історії виходять за межі кордонів держав і стосуються релігійної міграції. Під час подорожі Рахман збирала історії як із Бангладеш, так і з Індії, — переважно з прикордонних регіонів, де випадки пригноблення подібні в багатьох аспектах. Історії викладено в формі проникливих листів, написаних жінками, а потім вишитих на зеленій тканині мовами різних етносів, зокрема діалектами корінних народів.
«Люба Бегуло…» — так починається майже кожен лист, звернений до Бегули — центральної фігури однієї з найвідоміших бенгальських міфів 13–18 століття про кохання Бегули та Лакхіндара, відомого як у бангладешській, так і в індійських частинах Бенгалії. У цій історії чоловік Бегули Лакхіндар стає жертвою прокляття Манаси, індуїстської богині змій, у шлюбну ніч. За повір’ям, загиблого від укусу змії можна воскресити, пустивши його тіло за течією річки замість кремації. З рішучим наміром повернути чоловіка до життя Бегула вирушає в небезпечну подорож разом із його тілом, благаючи Манасу та інших богів про допомогу. Її відданість і самопожертва шануються в бенгальській культурі як втілення подружньої вірності.
Ці історії не лише висвітлюють часто ігноровані й табуйовані наративи про насильство над жінками, а й охоплюють ширший контекст кліматичних змін. Річки, що шануються як джерела життя, слугують тлом оповіді. Це історія жінок, які живуть на берегах річок, що несуть крізь свої води розповіді про боротьбу та незламність.
Цей тривалий проєкт також слугує альтернативним архівом, що надає аудиторії в усьому світі доступ до замовчуваних історій жінок, здатних відгукнутися кожному й кожній, незалежно від місця проживання. Цей архів, що тримається в просторі на тоненьких ниточках, хочеться одночасно і відкрити, і закрити.
Ашфіка Рахман розглядає роль жінки в суспільстві за допомогою фотографій, принтів, скульптури та шляхом активної співпраці з громадами. Її проєкт «Бегула та тисяча історій» — це результат спільної роботи, який проливає світло на тяжке становище жінок у прирічкових регіонах Бангладеш, де часто стаються повені.
Під час поїздок уздовж річок Рахман збирала історії з життя жінок, яких зустрічала на своєму шляху. Важливо зазначити, що в цих історіях також ідеться про досвід індійських жінок. Спільні для обох країн історії виходять за межі кордонів держав і стосуються релігійної міграції. Під час подорожі Рахман збирала історії як із Бангладеш, так і з Індії, — переважно з прикордонних регіонів, де випадки пригноблення подібні в багатьох аспектах. Історії викладено в формі проникливих листів, написаних жінками, а потім вишитих на зеленій тканині мовами різних етносів, зокрема діалектами корінних народів.
«Люба Бегуло…» — так починається майже кожен лист, звернений до Бегули — центральної фігури однієї з найвідоміших бенгальських міфів 13–18 століття про кохання Бегули та Лакхіндара, відомого як у бангладешській, так і в індійських частинах Бенгалії. У цій історії чоловік Бегули Лакхіндар стає жертвою прокляття Манаси, індуїстської богині змій, у шлюбну ніч. За повір’ям, загиблого від укусу змії можна воскресити, пустивши його тіло за течією річки замість кремації. З рішучим наміром повернути чоловіка до життя Бегула вирушає в небезпечну подорож разом із його тілом, благаючи Манасу та інших богів про допомогу. Її відданість і самопожертва шануються в бенгальській культурі як втілення подружньої вірності.
Ці історії не лише висвітлюють часто ігноровані й табуйовані наративи про насильство над жінками, а й охоплюють ширший контекст кліматичних змін. Річки, що шануються як джерела життя, слугують тлом оповіді. Це історія жінок, які живуть на берегах річок, що несуть крізь свої води розповіді про боротьбу та незламність.
Цей тривалий проєкт також слугує альтернативним архівом, що надає аудиторії в усьому світі доступ до замовчуваних історій жінок, здатних відгукнутися кожному й кожній, незалежно від місця проживання. Цей архів, що тримається в просторі на тоненьких ниточках, хочеться одночасно і відкрити, і закрити.
Головна премія
Коментуючи вручення головної премії Future Generation Art Prize 2024, журі відзначило сміливу роботу Ашфіки Рахман, яка оприявнює і підкреслює історії, що історично замовчувалися не лише в Бангладеш та Індії (звідки Рахман їх черпає), але й в усьому світі. «Представлений проєкт Рахман перегукується з історією поділу Індійського субконтиненту, а також із соціально-політичними, релігійними та гендерними наслідками в сучасності. Це робить роботу свідченням колективної травми, яка і поділяється, і долається через піднесену, але водночас скромну і крихку естетику роботи. Взявши матеріали з територій, нескінченно ділених різними геополітичними силами, Рахман плете колективну сутність, що розгортається вздовж річки, яка з’єднує фрагментовані землі і тіла. Вишивка, яка пливе між землею та небом, пов’язує людський стан і прагнення до гендерної справедливості з міфологією і духовністю. Рахман уособлює майбутнє покоління художників, яке дійсно віддане ідеалам розбудови та відновлення громади».
Ашфіка Рахман подякувала команді та зауважила важливість премії Future Generation Art Prize для сьогодення: «Ця нагорода відчувається особливо значущою, а надто з огляду на політичний клімат у світі, в якому живемо. Future Generation Art Prize надає унікальну платформу, де голоси художниць і художників можуть звучати відверто, це дозволяє нам бути і виразними, і залученими політично. Це простір, в якому можуть вільно висловитись люди з цілого світу.
Я дуже вдячна за цю можливість і хочу подякувати всім, хто підтримував мене протягом мого творчого шляху. Ця премія — не просто визнання сьогодення — в неї стале значення. Я віддаю належне відвазі організаторів, які, попри численні виклики, успішно створили відкриту платформу для вираження. Future Generation Art Prize слугує видатним прикладом для майбутнього сучасного мистецтва. Я також хочу підкреслити, що моя виставка — результат колективна праця, уможливлений спільнотою, з якою я працюю, кураторкам і зусиллями всієї команди».
Виставки
