Діна Мімі
Діна Мімі — палестинська художниця й кінорежисерка, яка живе між Палестиною та Нідерландами. Мімі створює експериментальне кіно й читає лекції-перформанси, в межах яких досліджує, як і коли тіла стають точками опору. Це питання знаходить матеріальне вираження у рухомих зображеннях, а саме у вирізаних кадрах, тобто тих, що були відкинуті як непотрібні. Розглядаючи монтаж як ігровий майданчик, Мімі експериментує з непрозорістю рухомих зображень, прагнучи вхопити кадри, що вислизають чи ось-ось зникнуть. Це тривале намагання за допомогою нелінійної оповіді змінити уявлення глядач_ок про тіла, що стали точками опору.
У роботі «Тисяча збитих рук» Мімі експериментує із взаємодією звільнення, мрій і руху, переплітаючи знайдені кадри з відзнятими нею самою. Спираючись на слова Франца Фанона: «Перше, чого вчиться корінний житель, — це залишатися на своєму місці й не виходити за певні межі… Мені сниться, що я стрибаю, плаваю, бігаю, деруся вгору», — фільм відтворює фрагментарний сон, накладаючи пікселізовані зображення на кадри високої роздільної здатності, щоб розширити уявлення глядач_ок про визвольні повстанські рухи.
У фільмі поєднуються сцени людських і нелюдських фігур у русі — від статуй і тварин до тіл, загорнутих у тканину. Поневолені, вони пробираються крізь тунелі й намагаються вирватися з-під землі. Обриси тіл та їхня здатність до опору змінюються: тіло може перетворитися на бетон або сталь, чи стати вмістилищем чужорідних підземних співів. За задумом Мімі, фільм є спробою відтворити (дисоціативний) сон, у якому поєднуються поетичні жести бігу у зворотній перемотці, ніг у стрибку й рук, що обіймають — усе заради неминучої свободи.
Діна Мімі — палестинська художниця й кінорежисерка, яка живе між Палестиною та Нідерландами. Мімі створює експериментальне кіно й читає лекції-перформанси, в межах яких досліджує, як і коли тіла стають точками опору. Це питання знаходить матеріальне вираження у рухомих зображеннях, а саме у вирізаних кадрах, тобто тих, що були відкинуті як непотрібні. Розглядаючи монтаж як ігровий майданчик, Мімі експериментує з непрозорістю рухомих зображень, прагнучи вхопити кадри, що вислизають чи ось-ось зникнуть. Це тривале намагання за допомогою нелінійної оповіді змінити уявлення глядач_ок про тіла, що стали точками опору.
У роботі «Тисяча збитих рук» Мімі експериментує із взаємодією звільнення, мрій і руху, переплітаючи знайдені кадри з відзнятими нею самою. Спираючись на слова Франца Фанона: «Перше, чого вчиться корінний житель, — це залишатися на своєму місці й не виходити за певні межі… Мені сниться, що я стрибаю, плаваю, бігаю, деруся вгору», — фільм відтворює фрагментарний сон, накладаючи пікселізовані зображення на кадри високої роздільної здатності, щоб розширити уявлення глядач_ок про визвольні повстанські рухи.
У фільмі поєднуються сцени людських і нелюдських фігур у русі — від статуй і тварин до тіл, загорнутих у тканину. Поневолені, вони пробираються крізь тунелі й намагаються вирватися з-під землі. Обриси тіл та їхня здатність до опору змінюються: тіло може перетворитися на бетон або сталь, чи стати вмістилищем чужорідних підземних співів. За задумом Мімі, фільм є спробою відтворити (дисоціативний) сон, у якому поєднуються поетичні жести бігу у зворотній перемотці, ніг у стрибку й рук, що обіймають — усе заради неминучої свободи.
Спеціальна премія
Коментуючи нагородження Діни Мімі, журі зазначило:
«Вплив роботи Діни Мімі відчутний через непряме коментування політичної напруженості в сучасній Палестині. Завдяки простому, але привабливому показу та вдалому монтажу, її відео звертається до теми апартеїду на транснаціональному та надісторичному рівнях. Її підхід не лише поетично передає історичну травму, але й досліджує тіло як простір непрозорості та зникнення. Злиттям особистого і політичного, потужним оприявленням слова і зображення, використанням південноафриканської мови кхоса як обраної мови, Мімі відкриває шлях для культурного перекладу в царині рухомого зображення»
Виставки
