Джулія Ченці
Тотальна інсталяція італійської художниці Джулії Ченці — це важка металева конструкція, що складається з фрагментів сільськогосподарських інструментів, легкових автомобілів і скутерів. Конструкція нагадує загрозливу істоту, що націлюється своїм гострим буром на глядач_ку, ніби мішень. Інсталяція втілює концепцію переродження, адже складається переважно з застарілих механізмів — залишків людських технологій, а також поєднує в собі органічні елементи, хоча й відлиті з алюмінію. З металевих кісток й індустріальної машинерії проростають гілки цілющих рослин, а на скелеті цього металевого тіла змодельоване людське обличчя — прообраз майбутнього. Ця беземоційна маска повертається до глядачів, нагадуючи про виснажливу природу людської присутності.
Проходячи повз агресивну конструкцію, глядач_ка опиняється в клітці: просторі, що нагадує огороджений коридор. Тут триметровий бур, кістки й рослини складаються в силует невідомого та лячного створіння. Цей “довгоногий” об’єкт, позбавлений будь-якої анатомічної ідентичності, нагадує істоту, що залишається поза епохами: це може бути динозавр або інша старовинна подоба, досі невідома людству. Дві протилежні частини інсталяції тісно пов’язані між собою: перша — це непроникний об’єкт, який дистанціюється та протистоїть аудиторії; а друга частина занурює глядач_ок у своє середовище та оточує їх.
В новій інсталяції, художниця також розмірковує про наслідки російської агресії проти України. Військові дії є причиною тяжких тілесних ушкоджень, завданих цивільним і учасни_цям бойових дій, а також руйнувань ландшафтів і різноманітних форм життя. Робота розглядає реабілітацію та трансформацію за допомогою використання штучних частин тіла, машин і рослин.
Художниця пропонує уявити істоту, створену з фрагментів нашого світу; істоту, сила якої зростає, пожирає супротивників і нескінченно бореться з оточенням і самою собою. Поки гострі металеві елементи зіштовхують глядача з суворою реальністю, сама інсталяція також виходить за межі навколишнього контексту. Вона порівнює ментальні стани з природними пейзажами, де різноманіття життєвих циклів триває як серед уламків на полі бою, так і в ґрунтах, яких не торкнулася цивілізація.
Тотальна інсталяція італійської художниці Джулії Ченці — це важка металева конструкція, що складається з фрагментів сільськогосподарських інструментів, легкових автомобілів і скутерів. Конструкція нагадує загрозливу істоту, що націлюється своїм гострим буром на глядач_ку, ніби мішень. Інсталяція втілює концепцію переродження, адже складається переважно з застарілих механізмів — залишків людських технологій, а також поєднує в собі органічні елементи, хоча й відлиті з алюмінію. З металевих кісток й індустріальної машинерії проростають гілки цілющих рослин, а на скелеті цього металевого тіла змодельоване людське обличчя — прообраз майбутнього. Ця беземоційна маска повертається до глядачів, нагадуючи про виснажливу природу людської присутності.
Проходячи повз агресивну конструкцію, глядач_ка опиняється в клітці: просторі, що нагадує огороджений коридор. Тут триметровий бур, кістки й рослини складаються в силует невідомого та лячного створіння. Цей “довгоногий” об’єкт, позбавлений будь-якої анатомічної ідентичності, нагадує істоту, що залишається поза епохами: це може бути динозавр або інша старовинна подоба, досі невідома людству. Дві протилежні частини інсталяції тісно пов’язані між собою: перша — це непроникний об’єкт, який дистанціюється та протистоїть аудиторії; а друга частина занурює глядач_ок у своє середовище та оточує їх.
В новій інсталяції, художниця також розмірковує про наслідки російської агресії проти України. Військові дії є причиною тяжких тілесних ушкоджень, завданих цивільним і учасни_цям бойових дій, а також руйнувань ландшафтів і різноманітних форм життя. Робота розглядає реабілітацію та трансформацію за допомогою використання штучних частин тіла, машин і рослин.
Художниця пропонує уявити істоту, створену з фрагментів нашого світу; істоту, сила якої зростає, пожирає супротивників і нескінченно бореться з оточенням і самою собою. Поки гострі металеві елементи зіштовхують глядача з суворою реальністю, сама інсталяція також виходить за межі навколишнього контексту. Вона порівнює ментальні стани з природними пейзажами, де різноманіття життєвих циклів триває як серед уламків на полі бою, так і в ґрунтах, яких не торкнулася цивілізація.
