Ясмін Ель Меліґі
Особистий зв’язок Ясмін Ель Меліґі з єгипетською культурною спадщиною виник несподівано, завдяки простій побутовій ситуації — художниця пила чай із чашки, на якій помітила підпис Фаті Махмуда. Це ім’я невдовзі набуло великого значення в її житті та художній практиці. Махмуд був важливою постаттю в єгипетському мистецтві та здобув визнання не лише завдяки своїм монументальним публічним скульптурам та фрескам в Каїрі та Александрії, а й тим, що у 1942 році заснував фабрику з виробництва порцеляни. Підприємство зосередилося на «одомашненні» мистецтва, привносячи його в повсякденне життя і відтак роблячи більш доступним для кожно_ї. Те, що розпочалося як невимушене зацікавлення, згодом перетворилось на глибоке дослідження, надихнувши Меліґі на створення серії листів, які вона пише, неначе в особистій розмові з Фаті Махмудом.
Колись необхідні для просування ідеологічних послань, фрески, рельєфи та мозаїки епохи Махмуда тепер стали реліквіями соціалістичного стилю мистецтва минулих десятиліть. Такі художні твори часто здаються недоречними в публічних просторах міст, що швидко модернізуються. І навіть за постійної зміни контексту Ель Меліґі відчуває потребу дбати про ці монументальні твори та зберігати їх. Саме ідея збереження лежить в основі її останньої роботи, в якій художниця використовує історичні образи з барельєфа Фаті Махмуда в Каїрському університеті. Сюжет втілений Махмудом розповідає про студентське повстання 1935–1936 років — один із масштабних протестів єгипетського суспільства проти колоніального панування.
В процесі своєї роботи, Меліґі розбиває порцелянові чашки — подібні до тієї, завдяки якій художниця познайомилася з роботами Махмуда, — а потім формує з осколків мозаїчне зображення. Символічно повторюючи його метод, художниця перетворює уламки ужиткових виробів на твір монументального мистецтва, таким чином повертаючи зображенням на посуді їхню оригінальну функцію. Цей процес руйнування та відновлення — ключовий елемент її художнього методу, спосіб переосмислити минуле й знайти для нього власне місце у сьогоденні.
Робота Меліґі демонструє непохитну силу мистецтва формувати наше розуміння історії та ідентичності. Художниця запрошує почитати свої особисті листи написані до Фаті Махмуда, який стає уявним співрозмовником: він помер ще у 1982 році, задовго до її народження. Кож_на може взяти свою копію зі стосів паперів, розкладених на промислових візках при вході до простору, та ознайомитись з міркуваннями, спогадами й почуттями художниці. Глибоко особистий формат текстів дозволяє заглибитись в інтимний простір роздумів Ясмін Ель Меліґі, що сформували концепційну основу її нової роботи.
Особистий зв’язок Ясмін Ель Меліґі з єгипетською культурною спадщиною виник несподівано, завдяки простій побутовій ситуації — художниця пила чай із чашки, на якій помітила підпис Фаті Махмуда. Це ім’я невдовзі набуло великого значення в її житті та художній практиці. Махмуд був важливою постаттю в єгипетському мистецтві та здобув визнання не лише завдяки своїм монументальним публічним скульптурам та фрескам в Каїрі та Александрії, а й тим, що у 1942 році заснував фабрику з виробництва порцеляни. Підприємство зосередилося на «одомашненні» мистецтва, привносячи його в повсякденне життя і відтак роблячи більш доступним для кожно_ї. Те, що розпочалося як невимушене зацікавлення, згодом перетворилось на глибоке дослідження, надихнувши Меліґі на створення серії листів, які вона пише, неначе в особистій розмові з Фаті Махмудом.
Колись необхідні для просування ідеологічних послань, фрески, рельєфи та мозаїки епохи Махмуда тепер стали реліквіями соціалістичного стилю мистецтва минулих десятиліть. Такі художні твори часто здаються недоречними в публічних просторах міст, що швидко модернізуються. І навіть за постійної зміни контексту Ель Меліґі відчуває потребу дбати про ці монументальні твори та зберігати їх. Саме ідея збереження лежить в основі її останньої роботи, в якій художниця використовує історичні образи з барельєфа Фаті Махмуда в Каїрському університеті. Сюжет втілений Махмудом розповідає про студентське повстання 1935–1936 років — один із масштабних протестів єгипетського суспільства проти колоніального панування.
В процесі своєї роботи, Меліґі розбиває порцелянові чашки — подібні до тієї, завдяки якій художниця познайомилася з роботами Махмуда, — а потім формує з осколків мозаїчне зображення. Символічно повторюючи його метод, художниця перетворює уламки ужиткових виробів на твір монументального мистецтва, таким чином повертаючи зображенням на посуді їхню оригінальну функцію. Цей процес руйнування та відновлення — ключовий елемент її художнього методу, спосіб переосмислити минуле й знайти для нього власне місце у сьогоденні.
Робота Меліґі демонструє непохитну силу мистецтва формувати наше розуміння історії та ідентичності. Художниця запрошує почитати свої особисті листи написані до Фаті Махмуда, який стає уявним співрозмовником: він помер ще у 1982 році, задовго до її народження. Кож_на може взяти свою копію зі стосів паперів, розкладених на промислових візках при вході до простору, та ознайомитись з міркуваннями, спогадами й почуттями художниці. Глибоко особистий формат текстів дозволяє заглибитись в інтимний простір роздумів Ясмін Ель Меліґі, що сформували концепційну основу її нової роботи.
