Антон Саєнко

У своїй мистецькій практиці Антон Саєнко послідовно працює з темою простору, прагнучи знайти для нього якомога більш абстрактну та чисту репрезентацію. Ця тема привела художника до роботи з пейзажем та дослідження розподілу влади у стосунках з ландшафтом як об’єктом його практики. Врешті-решт, усі спроби приборкати природу завершуються однаково: постать митця зазнає поразки та зливається з довкіллям, стаючи частиною пейзажу.

Глядач потрапляє до похмурої кімнати з прямокутником на протилежній від входу стіні. Цей прямокутник – не картина, не зображення і взагалі не мистецький об’єкт. Це рама, вікно, прочинене в пустоту, з якої долинають звуки. Можливо це аудіозапис на постійному повторі, а може й сам художник, який грає на фортепіано та наспівує вірш репресованого Радянським Союзом українського поета Василя Стуса: «Нехай горить трава по осені…».

Саєнко створює свій пейзаж в формі просторової картини, використовуючи в якості інструментів світло, тінь і звук. Він намагається позбавити роботу матеріальності та відчужується від продиктованих ринком мистецьких форм у пошуках свободи поза звичними установками культури.