Дарія Кузьмич

Інсталяція складається з багатометрових малюнків тушшю, вплетених в ефемерну просторову конструкцію. Безладні форми подекуди чергуються з лініями або слідують руху пігменту, розчиненого у воді. Як знімки місцевості, ці схематичні образи відображають та поєднують певні властивості часу — він летить, тече, застигає. У спробах вхопити час в його сутності, ці властивості проявляються також у мовних зворотах, які використовує людина. Час тане, розширюється і стискається, він може бути нездоланним, може бути жахаючим. У певні миті ми зіштовхуємося з часом власним тілом.

Середовище, сформоване малюнками, відповідає невловимому характеру часу. Його лінійність, така помічна для орієнтації, коливається, розривається чи тане, тоді людина може відчувати себе розчиненою у цьому вирі. Елементи конструкції підтримують один одного відповідно до своїх властивостей — груба сталь не може стояти без крихкого акрилу. Пошматований час тече крізь погляд — так ніби ми всередині тілесної тканини, яка розривається, а уламки розтікаються поверхнею плівки. Рулони малюнків — як кіноплівка, яку глядач_ка бачить всю водночас. Образ часу проявляє себе та вислизає за межі рамки, яку утворює конструкція.

Подяка брату Іллі Кузьмичу та татові Сергію Кузьмичу, які служать в ЗСУ, та іншим захисникам та захисницям України. А також Штефану та Елізабет Вебер, Степану Летнеру, Сашку Хайніху.