Кристина Мельник

У глибині затемненої кімнати на підставці стоїть полотно з монохромним зображенням понівечених хворобою торсу хлопчика. Тиха усамітненість експозиційної зали робить зображення схожим на ікону: світла шкіра героя немовби сяє на темному тлі й одразу впадає у вічі.

У своїй новій роботі Мельник висвітлює двоїстість почуття емпатії, що переживає людина, яка дивиться на чужі страждання. Інтерес авторки зміщується з теми насилля на тему болю, що розглядається безвідносно до його причини. Попри те, що основою для картини стали дослідження мисткині в воєнному фотоархіві, вона не зображає на полотні бойове поранення. Замість цього художниця звертається до захворювання, яке вона розглядає як битву між життям і смертю та використовує в якості метафори війни.

У своїй художній практиці Мельник послідовно використовує левкас, техніку традиційну для іконопису. Обираючи цей матеріал, вона прагне викликати у глядач_ок враження контакту зі сакральним об’єктом і створити чуттєве напруження між ними й роботою. Твір виконано в авторській техніці, що передбачає нанесення на ґрунт численних напівпрозорих шарів фарби. На його створення пішло кілька місяців кропіткої роботи, протягом яких мисткиня постійно мала перед очима зображення болю, що поволі проступало на полотні.

Роботу присвячено Владу Малашевському (27.02.2022) та Федору Сурженку (05.06.2015), чиї серця зупинилися, не витримавши майбутньої навали насилля.