Михайло Алексеєнко

У своїй роботі «Мирний пейзаж у неіснуючому музеї» Михайло Алексеєнко досліджує теми тиші й порожнечі в українському мистецтві й культурі, спричинені історичними репресіями і сучасною війною.

Простір, яким курсує глядач_ка, спонукає замислитися про виклики, з якими стикаються українські музеї в умовах війни: закриті та евакуйовані колекції, фізична руйнація будівель. Фрагменти паркету нагадують про стіни музеїв, які опинилися на межі зникнення через ворожі обстріли або недбалість. Можливо, тут колись могли стояти стіни музею сучасного мистецтва? Проте за тридцять три роки незалежності України такий музей не було створено, що залишає відчутну порожнечу в культурному просторі.

Пройшовши вглиб кімнати, можна побачити пейзаж — метафору території, а його рама, оздоблена елементами людських кісток, окреслює її кордони. Робота відсилає чи то до легенди, чи то до реальної історії про радянського художника, який після повернення з заслання писав виключно аполітичні пейзажі. Алексеєнко ставить запитання: чи справді пейзаж може бути нейтральним? У такому контексті навіть «мирний пейзаж» стає політизованим на підґрунті суспільних і політичних подій.

Робота запрошує глядач_ку до рефлексії: що ми бачимо в українських пейзажах і як політичні реалії впливають на їх сприйняття нами? Чи може пейзаж бути мирним?