Вівторок — Неділя з 12:00 до 21:00
Понеділок — вихідний
Вхід вільний
«Надія!», Національний павільйон України на 56-й Міжнародній виставці мистецтв у Венеції – La Biennale di VeneziaПро роботи«Не фотографуйте мене! Бо завтра тут мене застрелять.»Євгенія Бєлорусець
Рік створення: 2014-2015
Техніка: цифровий друк, відео проекція
Розміри: 175 x 236 см (фото), розміри варіюються (проекція)
Не один місяць Євгенія Бєлорусець провела в зоні конфлікту на сході України, створюючи портрети шахтарів, місце проживання і роботи яких знаходиться на території не підконтрольній ані сепаратистам, ані українському урядові. Ці портрети явно демонструють особисті переживання художниці за жертв війни, які не відносяться до жодної з сторін конфлікту. Боротьба шахтарів – це боротьба за виживання як на коротку, так і на довгу перспективу. Спочатку вони мусять вижити у війні, а потім – врятувати шахти, аби їхні сім’ї та поселення мали перспективу одразу після завершення конфлікту.
Перша, денна, частина роботи демонструє монументальний портрет шахтаря, образ чоловіка, що зникає/виникає з-за диму від цигарки. На звороті зображення – перша шпальта «Сьогоднішньої газети», вигаданого видання, що розповідає історію життя за «туманом війни». У другій, нічній частині роботи, історія з газети отримує продовження у слайд-шоу на скляній поверхні павільйону. У такий спосіб Євгенія Бєлорусець зображає появу і зникнення, використавши ефемерність та тимчасовість твору, як метафору до життя шахтарів.
«Україна завжди була для мене таємничою країною, з розпливчастими внутрішніми та зовнішніми межами, не виявленими можливостями, з численними темнили плямами в її строкатій історії. Її головний дар мені – жительці цієї країни – можливість бути і не бути тут одночасно. В Україні ти ніколи точно не знаєш, де саме ти знаходишся. «Окраїна» – прикордонна територія, простір, що балансує між реальностями, категорично відмовляючись від необхідності вибрати одну з них. Саме ця її нестабільна сутність, те, що часом здається землетрусом, лихоманкою, хворобою, викликає страх – може стати надією, може бути метою.
Мабуть, я живу в країні, яка змогла наступити собі на п'яти. Але зараз вона у стані війни. Сусідня держава карає її за її сутність, за таку цінну для мене невизначеність.
Надія? В Україні її завжди було більше, ніж можна було б очікувати. Це раціональність чатує на нас на кожному розі, і ,можливо, саме це врятує нас ще раз».
Євгенія Бєлорусець
Всі роботи:
укр
