Музеї гинуть першими

$100 тис. отримає переможець арт-премії від Фонду Віктора Пінчука. 25 жовтня у столичному Пінчук Арт Центрі відкрилася виставка 20 номінантів на нагороду. Учасники представляють 17 країн світу. Роботи відбирали із 5500 заявок зі 148 країн. Переможця назвуть 6 грудня.

— Над своїми роботами працювала в комбінезоні й респіраторі, — каже київська художниця 33-річна Жанна Кадирова. Показує серію "Досліди". На чотирьох світлинах міських пейзажів поставила плями азотною кислотою. — Друкувала невеликі фотографії й досліджувала, як на них впливають кислоти. Використовувала їх чотири, ацетон, спирт і воду. Всі вони дають різні ефекти. Від води фотографія "тече", спирт дає ефект димки, а азотна кислота створює плями з нерівними краями. Перед дослідом на фото видно буденне життя: безхмарне небо, білборди, машини і дим із труби. І тут — раз — і вплив азотної кислоти змінює звичний уклад життя.

На сходах між другим і третім поверхами стоїть бізнесмен 53-річний Віктор Пінчук. Двом чоловікам у чорних костюмах представляє дружину Олену, 43 роки.

— Мы здесь пробку сделали, давайте вниз спустимся, — каже Олена Пінчук і киває на натовп унизу перед сходами. Бере чоловіка під руку. Веде до зали з роботами художника 61-річного Карлоса Мотта з Бразилії. На стінах висять зо два десятки еротичних малюнків, схожих на зображення з Камасутри. Слідом за Оленою Пінчук роботи оглядає кандидат історичних наук 45-річна Тетяна Якубова. Хитає головою. Коли на підлозі у скляній вітрині помічає 30-сантиметровий чоловічий статевий орган з каменю обсидіану, закриває очі руками.

— Я співаю в католицькому костьолі й поки що не готова це сприймати, — каже Тетяна Якубова. — Для нашої християнської культури це занадто відверто. Сподобалися картини з морем, кораблями. А на це дивитися не можу.

Робота киянина 31-річного Микити Кадана називається "Запам'ятати момент, коли оповідь було перервано". У невеликій ніші стоїть опудало оленя. За ним — стара шафа, побита кулями. На підлозі валяються шматки арматури. У шафі журнальні картинки радянських військових меморіалів.

— Музеї починають розвалюватися, — каже Кадан. — Руйнуються вони не лише від зовнішніх ударів. Також трухнуть зсередини. Англійські шахтарі брали в шахту клітку з канаркою. Коли вміст газу в повітрі був уже небезпечним, а вони цього ще не відчували, канарка вмирала першою. Так і музеї гинуть першими. Почав створювати цю роботу, коли зруйнували крає­знавчий музей у Донецьку. Але йдеться також про багато інших трагічних ситуацій з українськими музеями.