Виставки

PinchukArtCentre представляє проект «Страх та надія» - групову виставку трьох українських художників, переможців Премії PinchukArtCentre, починаючи з 2009 року: Микити Кадана, Жанни Кадирової та Артема Волокітіна. Ця виставка - реакція митців на нову соціально-політичну ситуацію в Україні, яка сформувалася в результаті триваючої кризи та нещодавніх подій в країні.

У листопаді 2013 року розпочалися довготривалі протести громадян з усієї України, які стояли на Майдані - центральній площі Києва - на захисті своїх ідей щодо майбутнього України. Художники з усіх куточків країни були в перших рядах цих протестів. Вони брали в них участь і як громадяни своєї країни, і як митці. У результаті з'явилася ціла лавина художніх практик, документальних зображень, текстів, перфомансів та мистецьких акцій.

Коли протести перейшли в жорстоке, криваве протистояння, роль художників нівелювалася, втративши початковий сенс. З 18 по 20 лютого 2014 року понад 100 протестуючих були вбиті на вулицях Києва. Це стало трагічною кульмінацією мирних протестів, які тривали вже більше трьох місяців. У вирі подій простір для художнього осмислення просто зник - адже його місце зайняла пряма дія.

Бйорн Гельдхоф, заступник арт-директора PinchukArtCentre, куратор виставки: «Виставка «Страх і надія» демонструє, що митці відчували гостру потребу відреагувати на драматичні події, що змінили Україну. І ця потреба набула форми у цій експозиції. Своїми роботами художникам вдалося створити простір - платформу для роздумів і дискусій про майбутнє України, а також зафіксувати в пам'яті все те, що сталося за останні кілька місяців ».

У центрі цього триваючого конфлікту проект «Страх та надія» є втіленням гострої художньої реакції. Микита Кадан, Жанна Кадирова та Артем Волокітін говорять про давно минулі і зовсім нещодавні події, досліджуючи теми конфлікту, пам'яті та особистого горя. Виставка в PinchukArtCentre представляє собою платформу, де художники можуть і критикувати, і залишатися неупередженими; це місце, де нові твори знаходяться поруч з більш ранніми і це дозволяє відстежити розвиток ідеї в творчості авторів.

Виставка починається на другому поверсі, де представлені три роботи Жанни Кадирової, які досліджують тему конфлікту.

«Атлети» (2003) - серія фотографій, знятих за час перебування художниці в Криму, «грайливо» відсилають до жорстокості, фізичної розправи і протестів. Друга, зовсім нова робота, створена спеціально для виставки - це карта України, вирізана з розкопаної, згорілої стіни колишньої радянської фабрики у Шаргороді: Кадирова підводить нас до теми Криму, який у цій роботі є вже окремим шматком, як спірної території Росії та України. Лицьовий бік карти України зроблений з обгорілих цеглин, а тильна сторона покрита старими радянськими шпалерами. Ця монументальна нова робота символізує Україну як розломленими країну, і, в рівній мірі, посилається на розпад Радянського Союзу в цілому; на його промисловий колапс і неминучу незалежність України. З одного боку це нація, що знаходиться в центрі геополітичної конфлікту, але також - це нація громадян. Шпалери Кадирової уособлюють раптову появу такого політичного конфлікту в реальному житті. Він стає конфліктом народу.

Третя робота Жанни Кадирової «Натовп» (2013) – це зібрання з 40 скляних вітрин, в кожній з яких представлений колаж з вирізок щоденних газет 2012 року. Взявши в руки газету, художниця вирізає портрети з кожної сторінки, створює композицію, в якій люди різних соціальних статусів, політичних поглядів і вірувань стають пліч-о-пліч. Втрачаючи зв'язок з текстом і мовою, крім своєї назви, яка слугує своєрідною географо-культурної «рамкою» для портретів, кожен колаж репрезентує маси людей, а вся інсталяція цілком – це портрет натовпу. Робота стає символом поточних протестів у всьому світі та відображає роль ЗМІ в цих конфліктах.

Смотри видео-интервью с Жанной Кадыровой

Микита Кадан представляє чотири групи робіт, що стали, по суті, єдиним висловлюванням або думкою, єдиним жестом, який відносить до класичного музею, до формалізації пам'яті та спадщини, а також до того, як конфлікт ідеологій призводить до культурної амнезії, що змінює хід самої історії.

За допомогою п'яти масштабних експонатів Кадан вибудовує наратив історичного музею. «Вчора, сьогодні, сьогодні» (2012-2014) і «Робочі матеріали. Провина зображень» (2014) – це роздуми про прив'язку суспільства до спадщини та (минулих) ідеологій. Водночас «Адміністрація. Макет»(2014) і «Музей революції. Провина показу» (2014) змальовані безпосередньо з політичного конфлікту в Україні.

«Вчора, сьогодні, сьогодні» бере початок з естетики та архітектури станцій метрополітену радянської епохи, які замислювалися як підземний народний палац з високими склепіннями залів, як символ рівності для всіх. Дорогі оздоблювальні матеріали і чудові декоративні задумки свідчили про перевагу Радянської ідеології. Сьогодні ці красиві мармурові стіни віддані на відкуп неоліберальній, капіталістичній ідеології, що перетворила ці стіни в площу для реклами на плівці-самоклейці.

«Робочі матеріали. Провина зображень» – це добірка зображень будівель і скульптур (побудованих як експресію втраченої радянської ідеології) у поєднанні з підпільною радянською порнографією та радянськими книгами з історії мистецтв.

«Адміністрація. Макет» представляє собою міні-копію будівлі одеської міської адміністрації, де в січні 2014 чиновники забарикадувалися бетонними блоками – акт, що символізує страх влади перед людьми, про яких ця влада зобов'язана піклується. Робота уособлює нездатність чути та вступати в діалог з громадянами.

«Музей революції. Провина показу» – це історія про Український дім (колишній Музей Леніна), який опинився в епіцентрі протистояння на Майдані. Кадан «цитує» частини будівлі, зруйновані в ході протестів і відремонтовані за допомогою фанери. Фасад стає, в певному сенсі, історичним колажем і місцем зіткнення ідеологій.

Остання інсталяція з групи п'яти арт-об'єктів – «Експонат. Нероздільне» (2014). Це монументальна робота з попелом, яка сама по собі вже є пам'ятником. Коли все зникає, прах - це все, що лишається. Це фінальна історія, кінець і початок, це точка, де історія зникає.

Ця нова серія робіт художника, разом з лайтбоксами – символом комерціалізації міського простору, представлена ​​спільно з роботою «Процедурна кімната» (2009-2010) і циклом акварелей, що символізують авторитарні практики в контексті мінливих ідеологій.

Смотри видео-интервью с Никитой Каданом

Артем Волокітін у своїх картинах звертається до видовищного та емоційного аспекту війни, життя і творення. У деяких роботах увага акцентується на актах насильства, зокрема на вибухові, водночас інші картини пов'язані з порожнечею і людським горем.

Дослідивши в своїх попередніх живописних роботах архітектуру простору і архітектуру тіла, нове полотно художника представляє собою чорно-білу геометричну експресію. Монументальний абстрактний витвір стає способом заповнити вакуум і уособлює собою порожнечу внутрішнього споглядання, крізь яке проявляються нові ідеї та можливості.

Ця робота стоїть поруч з картинами «Необоротна краса» (I і II) – масштабними зображеннями потужних вибухів. Ці живописні роботи додають почуття жаху, який непомітно змушує реальність зникати. Нові роботи автора говорять про радикальні зміни в художній практиці Волокітіна – це пряма відповідь на насильство, що стало частиною повсякденного життя.

Робота «Сестри» (створена в 2006 і відредагована в 2014) - раннє відео художника, в якому чотири сестри на тлі мальовничого пейзажу оплакують свою матір. Це історія про особисту втрату як про природний перебіг життя, про зміну поколінь, де сестри беруть на себе роль померлої матері.

Дивись відео-інтерв’ю з Артемом Волокітіним

Розташована на 2-му і 3-му поверхах, виставка триватиме в PinchukArtCentre з 17 травня по 5 жовтня. Години відвідування: вівторок - неділя, з 12:00 до 21:00. Вхід вільний.

Контактна інформація для запитів ЗМІ:

Тел.: +38 044 494-1148, [email protected]

Контактна інформація:

Тел.: +38 044 590-0858, [email protected]