Новий сайт PinchukArtCentre
Перейти
укр
eng
ГоловнаІнтерв’юВідкрита група у розмові з Тетяною Кочубінською

Відкрита група у розмові з Тетяною Кочубінською

Відкрита група у розмові з Тетяною Кочубінською

Тетяна Кочубiнська: Як ви сприйняли ідею переосмислення в цілому та виставковий проект “Переосмислення”, що передбачає пошук взаємозв'язків між молодими митцями сьогодні та творчістю старшого покоління?

Відкрита група: Взагалі ми завжди переосмислюємо власну творчість. Під час підготовки ми акцентували увагу не на переосмисленні, а на впливі. Безпосередній вплив — це важливо.

ТК: Але почасти переосмислення і є аналізом впливу(ів).

ВГ: Коли ми спочатку думали про проект з конкретним «завданням» переосмислення, ми хотіли обрати одного художника, але зіткнулися із проблемою, що нас п'ятеро у групі, й на кожного з нас окремо впливали різні художники та обставини. Все впливає, так чи інакше. Говорити про певні роботи — ні. Близькою нам представляється практика групи “Колектівні дії” (“Коллективные действия”[1]). Але осмислення цього приходить post factum. Отже, перше питання, на яке ми шукали відповідь, – це хто на нас вплинув, хто є близьким до нашої практики. Ми місяць думали і дійшли до того, що нема такої людини. Згодом ми вирішили, що важливіше з'ясувати не хто близький, а з ким би із старшого покоління нам було цікаво попрацювати.

ТК: Як сталося, що ви обрали Юрія Соколова?

ВГ: За останні півроку, ще до того, як нас запросили зробити виставку в PinchukArtCentre, ми багато спілкувались і співпрацювали з Юрієм Соколовим, зокрема, під час роботи над “Відкритим архівом”. І запросити до Відкритої групи Юрія Соколова було вкрай логічним. Це людина старшого покоління, це людина, чиї роботи нам подобаються, і це людина, з якою би нам було цікаво попрацювати.

ТК: Коли ви вперше познайомились з ним особисто і чи бачили ви його роботи?

ВГ: Кожен по-різному. Хтось, наприклад, вперше бачив його перформанс на першому “Тижні актуального мистецтва” у Львові. Взагалі впродовж декількох років, коли ми хотіли дізнатись про щось, то В. Кауфман, П. Ковач (старший), Г. Косаван, С. Якунін відсилали нас до Соколова. Хочете знати про те чи інше, йдіть до Соколова, питайте Соколова, в Соколова “все є”. Але по факту ніхто нічого не знав. Навіть хтось казав, що Соколов вже помер. Для другої «Аорти»[2] Антон Варга запросив Ю. Соколова написати текст.

ТК: Тобто Соколов став уособленням певної легенди?

ВГ: Так, легенди, до якої всі направляли. Наприклад, О. Фурдіяк писав, що якщо на акції, були присутні Соколов та Якунін, то акція, безумовно, вдалась. Взагалі, у нас із Соколовим купа збіжностей. В нас з'явилася галерея «Єфремова26»[3], а Соколов живе у сусідньому будинку; Соколов приходить на відкриття до «Detenpyla»[4], і виявляється, що там була майстерня Олександра Замковського[5], і 20 років назад там робили акції. Така випадкова невипадковість.

ТК: Тобто ви працювали у міфологізованих місцях, наново відкриваючи їх?

ВГ: Так, місця, які були забуті. Неусвідомлено ми переосмислювали ці місця та наділяли їх новим життям. Але про це ми дізнавались post factum.

ТК: Якщо відійти від цієї міфологізації, що спільного ви бачите між вашими художніми практиками?

ВГ: Довготривалість, документаційні матеріали, ідея постійної присутності художника. Все змінюється, коли є художник. Начебто нічого не змінюється, але важливою є саме ця присутність. Присутність Соколова, міф про нього є дуже міцними. Так, в одній з публікацій Інституту актуального мистецтва у Львові значилось, що Соколов є адептом “лайф арту”. Що таке “лайф арт”? Це було дуже незрозумілим. Наприклад, бачиш Соколова з трьома величезними книжками, такими талмудами, які він начебто комусь приніс, але забув віддати. Потім він на них сідає і починає курити. Що це значить? Це лайф арт, тобто перенесення життя в мистецтво? І ця загадка “лайф арту” весь час трансформувалась, переосмислювалась нами. Він навчив нас апелювати у мистецтві до найпростіших речей, до життєвих речей. Соколов каже, що мистецтва нема, є життя.

ТК: Як він сприйняв вашу пропозицію вступити до Відкритої групи?

ВГ: “Взяти мене до Відкритої групи? Я вже у Відкритій групі!” Йому цікаво співпрацювати з нами тим, що в нас подібні організаторські діяльності у галереях[6]. Він робив кураторські виставки[7]. Нам було цікаво дізнатися, хто це робив до нас, і познайомитися з цією людиною, а йому потрібні молоді сили, які ніби продовжують, але на іншому рівні, його практику. Він нам дає одне, а ми йому — інше. Тобто взаємообмін і взаємовплив.

ТК: Тобто ідея проекту “Біографія” вже виникла під час розмов із Соколовим?

ВГ: Так. Ми зробили для самих себе обмеження, що це буде новий проект з Юрієм Соколовим, щоб не було жодних заготовок. Впродовж багатьох зустрічей ми показували одне одному всі свої проекти, досліджуючи безпосереднє переосмислення впливів. Перший місяць роботи з Соколовим ми розмірковували тільки про впливи всього на все. Ми розказували про наші нереалізовані ідеї, а він – про свої роботи. Багато говорили про щоденники, і таким чином проект почав розвиватися.

ТК: Коли це переросло у виставку, ви усвідомлюєте, що певною мірою надаєте кожному учаснику можливість зробити міф навколо власної особистості?

ВГ: Чи міф, чи сказати найвідвертішу правду. За допомогою учасників ми і замислюємось, що таке біографія і вплив, бо кожна людина — це вплив. Коли читаєш біографії різних людей, то бачиш різні схеми мислення, сприймаєш кожну нову біографію як спосіб побудови думки. Є схожі біографії, але різні за побудовою, за акцентами. Це дуже цікаво простежувати. Глядачі не можуть осягнути цього.

ТК: Але фактично у вас немає глядачів, всі вони є учасниками, без них проект би не відбувся.

ВГ: Є різні відвідувачі. На початку проекту ми активно залучали, буквально чіпали глядача. Але дедалі під час нашого перформансу ми скоріше стали спостерігати за глядачами, як вони спершу просто споглядають, беруть папки з “архіву”, не можуть конкретизувати, що саме вони хочуть, обирають випадкові історії, а потім самі звертаються до нас із питанням, чи можуть вони долучитися. «Біографія» – це перший проект, коли ми працюємо з такою кількістю людей, і спрямований не на вирішення художніх концептуальних питань, а на споглядання. Це реальний відкритий архів, котрий ми споглядаємо. Це безпосередній вплив публіки на розвиток проекту. Хтось написав біографію, ти ідеш і дивишся. Цей процес і, власне, біографії людей впливають на наші жести.

ТК: Розкажіть про жести.

ВГ: На даному етапі ключовим жестом став лист довічно ув'язненому, людині, чия біографія є передбаченою. Виникла ідея, пишемо лист, редагуємо. Потім виникає питання, за що він сидить. Перевіреної інформації немає. А ми пишемо цій людині, і вона стає частиною Відкритої групи. Цей жест змусив замислитись над самою Відкритою групою. Якщо, наприклад, сприймати всесвіт як цільне явище, то група відмежовує щось. Це як відкриті і закриті двері, ми створюємо групу, тобто відмежовуємо самих себе, – є всі, а є Відкрита група, але кажемо, що тут можуть бути всі. Дуже дивно. Чи напише він (ув’язнений) відповідь, чи ні, він – у Відкритій групі. Як текст Хармса стверджує, що “ти — частина світу”, так і він — людина, як і всі ми. Це стало найяскравішим моментом переосмислення у цьому проекті.

ТК: Впродовж вже трьох тижнів ви постійно пишете і читаєте, пишете і читаєте, пишете і читаєте. Що це дає вам особисто?

ВГ: Ми формуємо цінності цього проекту під час його творення. Неможливо виділити головне чи допоміжне. Біографії мають життєве продовження, коли читаються іншими глядачами. Насправді, ми знайомимо глядачів з їхнім оточенням, ми знайомимо з тими самими людьми, що ходять до арт-центру. Це архів певної кількості історій різних людей, які зараз знаходяться в різних точках світу і продовжують свої біографії. Це знахідки, які ми показуємо іншим. Ми не творимо, ми шукаємо. Ми знаходимо і акцентуємо увагу. Ми зчитуємо настрій людини. Розчарування, сум, туга, щастя тощо. Також ми думаємо над тим, чи можливо цей проект експонувати після завершення виставки, адже він демонструє певні зафіксовані моменти.

ТК: Але це дуже специфічна і важлива фіксація з огляду на те, що зараз відбувається в Україні.

ВГ: Дійсно, серед біографій багато історій біженців зі сходу країни: “Зараз в мене вдома війна”. І це питання, над яким ми думаємо: така ситуація в країні, а ми продовжуємо проект. Збираючи відгуки від відвідувачів, навпаки читаємо, що це – «гуманістичний проект про те, що люди – не цифри». Але це не ми його таким зробили, а люди. Ми очікували багато сухих біографій, подібних до CV, але проект показує зворотне — люди мислять себе чимось більшим, аніж набором сухих фактів.


  1. Художнє угрупування кінця 1970-х – 1980-х, представники Московського концептуалізму.
  2. «ІО АОРТА» – інформаційний об’єкт. Авторський проект А. Варги.
  3. Галерея «Єфремова26» заснована Ю. Білеєм, П. Ковачем та С. Туріною за адресою вул. Єфремова, 26. Існувала з травня 2013 року – по лютий 2014 року.
  4. Галерея «Detenpyla» заснована Ю. Білеєм, П. Ковачем та С. Туріною 2011 року.
  5. Один з учасників виставки «Дефлорація», 1990, Львівський музей Леніна.
  6. Ю. Соколов – засновник галерей «Червоні Рури», «Decimа» та творчого об'єднання «Центр Європи».
  7. Ю. Соколов був куратором виставки «Театр речей, або екологія предметів» (1988), організатор Міжнародної зустрічі митців «Плюс-90» (1990) та ін.