Новый сайт PinchukArtCentre
Перейти
укр
рус
eng
ГлавнаяПресса о насУкраинскиеЕлиассон: искусство эффекта (укр)

Елиассон: искусство эффекта (укр)

10 июня 2011

Виставка одного з провідних світових художників Олафура Еліассона в київському PinchukArtCentre є важливою подією нового мистецького сезону. На трьох поверхах Центру представлено 16 робіт. За винятком таких творів, як "Краса" та "Кімната для одного кольору", більшу частину композицій датовано 2010-2011 роками, враховуючи ті, що були створені спеціально для української експозиції.

Еліассон працює з обладнанням і матеріалами, котрі дозволяють вибудувати максимальний візуальний ефект: електричне освітлення різних кольорів, вода, пара, дзеркала, каміння. Його роботи мають якість заворожуючої ефемерності, часто вони існують лише тут і зараз.

Наприклад, "Кімната для одного кольору" залита одноманітнім світлом галогенових ламп, через які всі глядачі здаються наче зануреними в чорно-білий фільм. Поворот вимикача - і картина зникне. Контрапунктом цієї химерної анфілади є "Магніт відображення" - чорна блискуча обсидіанова куля, що "притягує" до своєї дзеркальної поверхні довколишні образи і водночас є непроникною крапкою наприкінці тривалої світлової фрази та реплікою сусідньої кімнати, де в глухій темряві, у спалахах дискотечного стробоскопа, танцює підвішений до стелі шланг, що розбризкує воду ("Водяний маятник").

Загалом, багато інсталяцій грунтуються на певних внутрішніх відповідностях. Такий самий ефект занурення, як і в "Кімнаті для одного кольору", є в "Твоєму сліпому русі". Тільки цього разу глядач опиняється всередині веселки - в залі, заповненій щільним туманом, своєю чергою підсвіченим усіма кольорами спектру - від червоного до фіолетового. "Водяному маятнику" наслідує "Модель для вічного саду" - низка фонтанів у чорній кімнаті, так само підсвічених стробованим світлом. Враження надзвичайне: лунає шум води, а перед очима - об'ємна фотографія, просторовий стоп-кадр: симетричні краплі і струмені, застиглі у повітрі.

Веселка знову виникає у "Красі" - водограї з розпиленої води, котра переломлює світло так, що по ній постійно пробігають спектральні хвилі. У "Параболічній планеті" перед круглим дзеркалом крутиться, збільшений у своєму відбитті, шматок вулканічної лави, а ще два дзеркала замінюють колеса велосипеда в композиції "Кеплер був правий" (Йоган Кеплер відкрив закони руху планет).

Дзеркальна конструкція "Зоряний будинок", що дражнить відвідувача недоступною 12-кутною білою зіркою, сусідить із спорудженою зі склофільтрів, лампи та алюмінію "Лампою для міського руху", що здається збільшеним у багато разів чарівним ліхтариком з дитинства.

Веселка, вода і темрява поєднуються в "Щасті": через вузьку прозору смугу в темному приміщенні можна спостерігати за життям колонії ультрафіолетових мильних бульбашок - справді дотепна метафора швидкоплинності щастя як такого.

Контрастну опозицію утворюють роботи "Твій зникаючий сад" і "Твоє відчутне майбутнє". Перша, стерильно-біла велика кімната, викладена блискуче-чорними, гострими, мов бритва, уламками обсидіану, здається об'ємним зліпком небезпечного сновидіння; друга - порожній простір з металевою стелею, схожою на велетенське криве дзеркало - викликає в пам'яті психоделічний образ "рідкого неба".

Загалом, "Твоє емоційне майбутнє" є еталонним зразком оп-арту - оптичного мистецтва, котре за свою основу бере роботу з електричним освітленням і трансформаціями простору, що виникають завдяки грі цього світла й тіні. Еліассон не прагне шокувати глядача - замість рефлексій розуму він пред'являє рефлекси дзеркальних поверхонь, пропонує публіці низку вишуканих візуальних розваг, котрі у своїй ефектності є цілком самодостатніми.

Під час відкриття виставки художник зустрівся з пресою.

ОЛАФУР ЕЛІАССОН

- Центральною інсталяцією у всій виставці є "Кімната для одного кольору". Чи не могли б ви трохи розказати про цю роботу?

- Там особливе освітлення - жовте моночастотне світло, тобто є тільки одна світлова хвиля, один колір. Отже, коли люди приходитимуть у це приміщення, то бачитимуть те, що у звичайному житті вони просто ніде побачити не зможуть: простір, де всі зображення - чорно-білі. Тож ваш мозок не навантажений обробкою всього спектра кольорів, і таким чином ви маєте змогу побачити більше деталей. У "Кімнаті для одного кольору" ми маємо надсильне бачення, точно як у музеї, але в цьому просторі немає традиційних скульптур або картин. Коли ви приходите сюди, то все, що ви бачите - це ваше власне тіло або тіло людини поруч з вами. Тобто, фактично, саме ви виставлені тут.

- Ви сказали що експонати - це ми, однак, на мою думку, головний експонат тут - світло, що прибирає кольори й тіні і є самодостатнім.

- Ви маєте рацію в тому, що це не просто порожня кімната, оскільки вона заповнена світлом. Люди, потрапляючи на виставку, очікують, що перед ними поставлять якісь предмети. Тут є ті предмети - лампи, підвішені до стелі, але не я їх створював, я просто купив їх у магазині. Від того, що ви для себе оберете, яку саме інтерпретацію, залежатиме ваше розуміння того, яку роль відіграє світло, а яку - тінь. Правда й те, що, повторюю, з допомогою таких речей ви можете побачити те, що не побачите в реальному світі. Наприклад, темрява відіграє велику роль у кімнаті зі стробоскопічним світлом, там ви бачите речі, котрі зазвичай можна побачити лише з допомогою фотокамери. У темній кімнаті зупиняється час. Саме тому я спочатку тут зробив ці три зали з жовтим світлом, які посилюють плин часу. Коли ви йдете цими кімнатами, то відчуваєте, як минає час, а потім потрапляєте до темної кімнати, де часу немає.

- Чи можна назвати ваш стиль оп-артом?

- Оп-арт, з яким я справді багато працював, покликаний конституціалізувати бачення. Він показує, що навіть ненамальована робота пов'язана з живописом, що вона допомагає звернути увагу на плинність речей. Речі не такі статичні, як нам видається. Традиція оп-арту піддає сумніву тверде тіло, показує його плинні боки. Мене дуже цікавить питання статичного, твердого й плинного.

- Ще один впливовий напрям, схожий за назвою, але цілковито інакший - поп-арт. Чи мав він вплив на вас?

- Мені здається, що в поп-арті головна ідея в тому, що ви берете щось із щоденного життя, щось уже вироблене, переносите в новий простір і так створюєте дуже цікаве враження. Наприклад, не можна сказати, що чорний обсидіан - якийсь невідомий мінерал, але на виставці я намагався зробити щось дуже знайоме абсолютно незвичним, описати його в новий спосіб. Тому з поп-артом мене пов'язує те, що я працюю з речами, про які вже всі знають.

- На якого глядача розраховані ваші твори?

- Я тішуся через те, що моя робота може бути доступна для дуже різноманітної аудиторії. Знаю, що в мене є сильна група підтримки і серед дітей, і серед людей похилого віку. Це, може, не відповідь на ваше питання, але хочу сказати, що дуже різні люди отримують задоволення від мистецького твору, і вам не обов'язково поділяти чиюсь думку, щоб поділяти з цією людиною простір. Мені здається, що в сучасному світі чимало просторів різноманітності. І в моїй творчості я святкую це розмаїття.

- Чи не здається вам, що емоції глядача для сучасного мистецтва стоять на одному з останніх місць?

- Ми працюємо над систематизацією, стандартизацією, реалізацією, робимо все практичним, ефективним, сфокусованим на зростанні, таким, що можна порахувати. А відкритість до більш емоційного - це й відкритість до ризику того, що ви можете бути неуспішним. Справді, емоції в нашому суспільстві не посідають належного місця. Але мистецтво завжди мало справу з емоційним мисленням, емоційною дружбою, емоційною політикою - акцент має бути більше на цьому. Емоції можуть бути критичними, точними, давати нові ідеї, нові бачення. Дуже важко відчувати себе відповідальним, якщо ви не відчуваєте емоцій.

- Цікаво, адже відповідальність здається більш раціональним поняттям.

- Відповідальність не теорія, а саме відчуття відповідальності, і цю концепцію можна перекласти на ринок, на політику, на те, як ми ставимося один до одного, як говоримо один з одним. Моя експозиція трошки далі, ніж більша частина світу. Ні, ми відкриті світу, але водночас беремо його під мікроскоп і роздивляємося ближче.

- А яких реакцій від відвідувачів очікуєте особисто ви?

- Головне, щоб люди взагалі мали відчуття і щоб ці відчуття були диверсифікованими, просто різними. Ці реакції можуть бути і позитивними, і негативними, головне, щоб люди приходили й відчували цікавість до того, що тут відбувається. Може бути так, що двоє глядачів, дивлячись на один мистецький об'єкт, думають про протилежні речі, один - про народження, а інший - про смерть. Один, що народжується, а другий, що вмирає. Хто знає?

- Але ж люди можуть сприймати ваші роботи як чисту розвагу і не більше. Це вас не засмучує?

- Ви це можете сприймати в різний спосіб. Можна говорити про науковий зміст, мені подобається займатися природними й соціальними речами. Але також ви можете сюди прийти, навіть не розуміючи, що знаходитеся на виставці творів мистецтва - прийти й погуляти тут. І ви маєте рацію - хтось прийде просто розважитися, і повз людину пройде критичність, яка для мене важлива. Однак я вірю, що навіть якщо ви тут просто розважатиметеся - все одно через деякий час, через день, через місяць ця критичність дійде до вас, ви почнете думати про це. Інакше кажучи, коли ви йдете до супермаркету, там теж докладають певних зусиль для того, щоб ви легко почувалися, щоб усе було просто, і це вас змушує купити щось. Але тут не буде такого споживацтва, ви матимете ширші та глибші почуття і будете інакше сприймати довкілля.

- Відомо, що ви - ісландсько-данський художник. Виходить, у вас дві батьківщини?

- Це правда. Я народився й ріс у Скандинавії. Це, а також останні 15 років, прожиті у Німеччині, дуже вплинуло на мене. Те, як ми сприймаємо світ, формується тим, де ми народилися, де росли й жили. Я багато подорожував Ісландією, у мене з нею дуже особливі стосунки, і це надихнуло мене на багато робіт. Я не хочу сказати, що ви маєте їхати до Ісландії, аби зрозуміти світ. Ви можете використовувати мене як набір інструментів, так само як я використовував Ісландію, щоб зрозуміти світ.

- Зараз спробую... Як ми можемо побачити Ісландію через вашу роботу?

- Дуже гарне питання. Якщо хочете побачити саме Ісландію, я рекомендую туди поїхати. Оскільки економічна криза сильно вплинула на багато країн і особливо на Ісландію, то хочу вам запропонувати: будь ласка, скористайтеся можливістю і їдьте туди - отримаєте величезне задоволення. Але й в Україні дуже красива природа... Повторюся, у мене дуже особливі стосунки з Ісландією. Я її використовую як альбом ескізів. Саме в природі ми можемо знайти способи, яким чином посилити час, яким чином зрозуміти щось - а такого не можна зробити у місті. Це дуже цікава й довга тема.

- А яке світло в Ісландії?

- Ісландія, як ви знаєте, знаходиться близько від Полярного кола. В Україні сонце сідає за 10-15 хвилин, поки триває захід. У вас чудовий перехід від повного світла до повної темряви, що триває десь годину. В екваторіальній Африці перехід від світла до темряви триває 5 хвилин. А в Ісландії влітку перехід від дня до ночі триває 12 годин і зрештою не завершується: сутеніє до того часу, аж поки знову зійде сонце. Там повної темряви влітку не буває. Тому в Ісландії люди живуть у сутінках, тому світло відіграє там дуже важливу роль. Крізь ці сутінки і це світло ви можете бачити всю природу в Ісландії.

- Ви часто застосовуєте дзеркала. У багатьох ритуалах дзеркалу надають магічного значення, а як у вас?

- Значення дзеркала змінюється з часом. Для кожного дня тижня у мене є свої відчуття і значення дзеркала. Думаю, що дзеркало існує лише тоді, коли є щось, що може віддзеркалюватися в ньому. Це дуже цікавий матеріал для роботи. Дзеркало вимагає, щоб ви рухалися. Тобто має бути фізична активність, щоб дзеркало запрацювало. Я завжди кажу: так, є щось за дзеркалом. Але я не вірю в містицизм або релігійний аспект у цьому разі, хоча, звісно, дзеркало спонукає нас до мрій. До речі, я маю маленьке обсидіанове дзеркало, і я сам можу сісти перед ним та побачити минуле.

- Що вас надихає?

- Багато різних речей. Загалом мене надихає світ і складність світу. Свіжа газета чи виставка художника часів Ренесансу - все це може надихати. Думаю, різниці між тим, що надихає мене і вас, немає, єдина відмінність у тому, що мене повністю захоплює моє натхнення, і я раджу вам спробувати це. Іноді я маю сумніви, часто почуваюся беззахисним, не знаю, правильно я щось роблю чи ні. Але навіть це відчуття невпевненості може надихати.

ДОВІДКА "Дня"

Олафур Еліассон (Olafur Eliasson, 1967, Копенгаген, Данія) - сучасний дансько-ісландський художник. Народився 1967 року в Копенгагені в сім'ї ісландців. Його батько був художником, а мати - швачкою. Еліассон навчався в Королівській данській академії образотворчих мистецтв у Копенгагені з 1985 по 1995 рік. На початку кар'єри переїхав до Німеччини, заснував "Студію Олафура Еліассона" в Берліні. Художник живе і працює в Копенгагені та Берліні. Базові елементи погоди - вода, світло, температура, тиск - матеріали, які Олафур Еліассон використовує впродовж своєї кар'єри. У його інсталяціях постійно наявні елементи, запозичені в природи, - пара, веселка або туман. Олафур Еліассон об'єднує мистецтво, науку і природні явища.

Найвідоміші роботи Еліассона - інсталяція "Проект погоди" в турбінному залі Tate Modern у Лондоні 2003 року та "Водоспади Нью-Йорка". Чотири штучні водоспади, що падали з висоти від 90 до 120 футів, було встановлено в Нью-Йорку 2008 року в чотирьох місцях: біля Пірса 35, під Бруклінським мостом, біля Бруклінського пірса та на Губернаторських островах. Металеві риштовання правили за основу для водоспадів, з кожного з яких ринуло близько 35 тис. галонів води на хвилину. Глядачі могли побачити водоспади у дії щодня з 7-ої ранку до 10-ої вечора до 13жовтня 2008 року. Після заходу сонця кожен водоспад підсвічувався.

Загалом Олафур Еліассон брав участь у десятках виставках по всьому світу і будував свої масштабні інсталяції просто неба у найбільших містах США, Європи та Японії, а 2003 року представляв Данію на Венеціанській бієнале.

Автор: Дмитрий Десятерик
Источник: День (Киев)