Нова виставка фото і живопису в ПінчукАртЦентрі: без вступної лекції не розібрати

Новий мистецький рік розпочався в ПінчукАртЦентрі одразу трьома виставками: канадського художника Джеффа Волла "Фотографія: у світлі, чорна, кольорова, біла і темна"; британського художника Гарі Х'юма "Краса" та українського майстра Миколи Маценка "Неофольк"

Перші два поверхи новітнього "храму мистецтва" віддані панові Джеффу. Що й казати, роботи канадця вражають, уже бодай самим розміром. Принцип "чим крупніше, тим краще", притаманний багатьом сучасним майстрам, цього разу діє цілком на користь фотографа: прості сюжети набувають вагомості, ти чітко бачиш кожну краплину на куртці юнака під дощем, чий знімок висить у майже повний людський зріст, а від світлини з археологічного розкопу, з розмахом на всю стіну, буквально віє літньою спекою. Це справді сильно.

Тут же роботи більш раннього періоду: знімки, надруковані на прозорих плівках, і вставлені у підсвічені вітрини - ефект фантастичний, прості деталі та фрагменти набувають загостреної реалістичності, стають значно більш справжніми, аніж у житті. Тут же представлені роботи, зроблені желатиново-срібним друком - старовинна, красива і складна техніка.
Різняться як технології, так і сюжети та настрої, постановка чергується із вуличним та документальним фото, проте голову не полишає провокативне питання: що би лишилось від цієї величі, якби зменшити масштаби та витягти слайди із лайтбоксів, лишивши майстра сам-на-сам із камерою та друком формату, скажімо, А5..?

Спецефекти й високі технології дедалі частіше стають інструментом сучасного творчого процесу (з іншого боку, в хід так само могли би піти і пластикові пляшки чи інший непотреб - мистецький інструментарій стає всі більш "всеїдним", проте цей інший бік, ясна річ, не для стін ПінчукАртЦентру).

Про Гарі Х'юма говорять як про генія форми і кольору (кольоризм зараз актуальний, то ж кожен поважаючий себе художник віддає данину глибоким насиченим барвам). Щоправда, подекуди Гарі обмежується одним кольором, або ж однією формою - так, наприклад, картина під назвою "Сукупність" представляє собою чорне коло - вітання дядечкові Казимиру. Тільки масштаби трохи інші (тяжіння до монументалізму, про яке було згадано вище), і матеріал - алюміній та глянцева фарба. Один із ранніх проектів Х'юма - лікарняні двері у натуральну величину, а проста побутова фарба на алюмінієвих листах - його улюблене поєднання. На жаль, очікувана сугестія від поєднання кольорів і форм не спрацьовує, та концепція деяких робіт художника нагадує сумнозвісного суслика - який існує, хоча його й не видно.

Проте справжній сюрприз чекає вище, на п'ятому поверсі, у двох білих кімнатках, викладених білими кахлями. Перше враження - помилився входом і потрапив до вбиральні. Проте, не побачивши ознак „зручностей", під стелею помічаєш правильні квадратики з етнічними візерунками. Усвідомлюєш, що це експозиція українського художника Миколи Маценко „Неофольк". „Ми дуже довго дискутували стосовно Вашої творчості", - урочисто говорить директор Екхард Шнайдер майстрові. „Це реакція на килими мого дитинства", - ділиться пан Микола, і додає, що його метою є визначення місця мистецтва у суспільному житті та власне свого місця у мистецтві. Художник вірить, що ці роботи допоможуть самоідентифікуватися його народові у світі.

Дай Боже, звісно, але віриться складно.

Словом, глибина прірви між концепцією деяких представлених у АртЦентрі „актуальних" митців та простими смертними лишається стабільно глибокою. Треба віддати Центрові належне: він робить усе, аби цю прірву зменшити. До ваших послуг безкоштовні лекції та ознайомчі екскурсії - для дітей, підлітків та дорослих, діє книгарня, де доступна література про сучасний арт, відбуваються мистецькі бесіди, для охочих діє спеціальна „кураторська платформа", проводяться відкриті зустрічі із митцями. Всі ці блага, зокрема, доступні англомовним гостям.

Тільки от страшно уявити, що цю ідею підхоплять представники інших культурних галузей, і невдовзі простим смертним (тим, звісно, що не вдовольняють свій культурний голод живописом з Узвозу чи жовтим чтивом) доведеться проходити аналогічні курси для розуміння сучасної літератури, музики та кіно, бо однієї вищої університетської освіти раптом забракне для розуміння усіх глибин. Адже, щоб розгледіти плаття на голому королі, необхідно докласти неабияких зусиль. І пройти спеціальну підготовку.