Новый сайт PinchukArtCentre
Перейти
укр
рус
eng
ГлавнаяПресса о насУкраинскиеНевипадкова випадковість (укр.)

Невипадкова випадковість (укр.)

7 февраля 2012

Розмова про творчість і постать Джеффа Волла неможлива без набору кількох обов’язкових кліше, які зустрічаються чи не в кожній статті про нього ось уже протягом 30 років. Якщо почати з загальновідомих і тиражованих слів, то це, звісно, будуть штампи типу «ключова постать сучасної фотографії», «один із провідних фотографів сучасності», «лауреат Премії Хассельблад» тощо. За цим слідували б зауваги про його глибоке знання історії мистецтва, що було поєднане з зацікавленням в естетиці та дієвості нових рекламних технологій – зокрема, лайтбоксів.

У його першому творі «Зруйнована кімната» (1978) вже присутні найбільш упізнавані особливості робіт Волла – це великоформатна кольорова фотографія з вишуканою композицією, що алюзивно покликається на класичне живописне полотно (у випадку «Кімнати» – це «Смерть Сарданапала» Ежена Делакруа). Фотографію було надруковано на напівпрозорій плівці і вмонтовано в лайтбокс. Таке технічне рішення давало роботам Волла внутрішнє сяйво і масштаб, що відсилали до монументальних картин минулих епох. Творчість Волла стала платформою для зустрічі нових фотографічних технологій із класичним живописом.

Серед інших обов’язкових фактів згадується також його нав’язлива одержимість деталями, коли на створення лише однієї фотографії Волл витрачав рік-два для відтворення максимальної достовірності ситуації. Згодом Волл розширив арсенал свого творчого інструментарію за рахунок монтажу. Також важливим видається і зв’язок Волла з рідним Ванкувером, який був одним із головних героїв його проектів протягом років. Місто побачене і показане крізь оптику майже математично прорахованих композицій. На цьому набір загальних фраз, в принципі, можна закінчити. І перейти до деталей.

Виставка Джеффа Волла «Фотографія: у світлі, чорна, кольорова, біла і темна», яка 4 лютого відкрилася  в PinchukArtCentre, показує різноманіття творчих пошуків митця і має на меті зламати набір стереотипів і упереджень щодо його творчості. На виставці представлена добірка фотографій різних періодів: від «Прибережних мотивів» (1989) до найновіших – «Юнак, що змок під дощем», «Гурт і натовп», «Бокс» (усі – 2011 рік).

Однак це своєрідна мандрівка не стільки крізь час (як це буває на ретроспективних шоу), а радше крізь різноманіття технік, в яких працює Джефф Волл. Це і пряма фотографія (коли об’єкт зображується безпосередньо, без жодних маніпуляцій і режисування, як, приміром, у «Норі»,  2004), і «кінематографічні» фотографії (заради створення однієї картини Волл розгортає процес зйомок, що нагадує зйомки фільму – з акторами, гримерами, декораціями і т.д.), зрежисовані кольорові та чорно-білі замальовки взяті, здавалося б, із повсякдення (які насправді є імітацією репортажних зйомок), і, звісно, вже класичні та обов’язкові лайтбокси.

Точкою відліку стає чорно-біла «Нора», знята Воллом в околицях Ванкувера, що викриває одновимірність та обмеженість фотографії. Яким би повним фото нам не здавалося, все одно завжди залишаються приховані моменти, те, що за лаштунками. І далі, на 2-му поверсі, розгортаються, як іронічно зазначає сам художник, «історії про підлітків». «Гра у війну» (2007), яка вже була представлена в рамках проекту «Колекційна платформа», комбінується разом із новими роботами, де особливої уваги заслуговують монументальні «Гурт і натовп», «Бокс» та «Хлопчик, що змок під дощем». «Гурт і натовп» – одна з найбільших робіт Волла, що зображує концерт рок-гурту перед маленькою групою слухачів. Волл вибудовує вишукану композицію, що об’єднує простір полотна, на якому застигають «скульптурні» постаті слухачів.

«Бокс» зображує двох хлопчаків, які боксують у чистому, білому просторі. Їхні тіла утворюють композицію, засновану на геометричних правильних фігурах. Звичка Волла працювати з історичним мистецьким контекстом змушує мимоволі сприймати нові картини у світлі традиції. Так, постаті боксерів-підлітків розташовані між двома живописними полотнами та на фоні скульптурних фігурок, що репрезентують різні епохи світової культури. Таким чином, митець виходить на символічний рівень, представляючи підлітків у контексті історії світової культури, де постійно точиться боротьба поколінь, ідеологій і мистецьких форм. Схожа ситуація відбувається з «Юнаком, що змок під дощем». Картина зображує монументальну постать хлопця, який заховався від дощу. Однак робота спрацьовує і на інших рівнях, формуючи діалог епох: постава юнака ніби взята з полотен Веласкеса. Сам митець акцентує увагу на композиції, зазначаючи, що предмет зображення, зазвичай, не так важливий.

Поверхом вище представлені три зали, і кожен з них має свою внутрішню логіку. Перший зал – це лайтбокси меншого розміру з зображеннями трьох «Діагональних композицій» (1993, 1998, 2000) і трьох «Глухих вікон» (всі 2000). Як каже сам художник, насправді майже всі ці композиції були зроблені в одному просторі. Художник візуалізує перед глядачем своє мистецьке бачення світу, в якому старий умивальник, мило та наглухо забиті вікна набувають нового значення, лайтбокси надають їм піднесеності та яскравості. І навіть запилюжені кутки виглядають як небуденні об’єкти.

В наступному залі знаходяться роботи останніх років, коли художник свідомо відмовився від використання лайтбоксів і спробував утвердити своє вміння працювати в інших техніках. Нові роботи Волла продовжують його зацікавлення життям простих людей на межі під час кризи, режисуванням реальності («Зливання палива», 2008) та вишуканими композиціями, що відсилають до класичних полотен. Так, приміром, «Чоловіки пересувають блок двигуна» (2008) викликає асоціації з «Покладенням у труну» Рафаеля та Караваджо.

Саме в цьому залі найяскравіше представлена нова велика тема Волла – бажання працювати з випадком. Тобто, на відміну від своїх класичних робіт, де реально побачені події відтворювалися з залученням найнятих людей («Той, хто блазнює», (1982); «Молоко», (1984)), Волл прагне зафіксувати реальну мить. Такими є «Шукач» (2007), випадково знятий на телефонну фотокамеру, та «Перехрестя» (2008), де спіймана випадкова особлива мить збігу кольорів та персонажів на першому плані і всі сукупно сформували майже ідеальну композицію.

Принаймні на випадковості цих робіт і почасти раніше створених, коли навіть у повністю сконструйованих картинах залишається момент випадку, збігу обставин, Джефф Волл постійно акцентував увагу під час зустрічей з українською аудиторією. Художник продовжує свідомо конструювати власну кар’єру та рецепцію свого доробку. Як це було на початку кар’єри, коли публікувалися каталоги з зазначенням посилань на картини, які були взяті за основу, або давалася велика кількість автокоментарів у есеїстиці і в численних інтерв’ю. Але якщо на початку кар’єри це була спроба укорінитися в історичному контексті, то тепер це радше бажання відмовитися від раціонального підходу до створення мистецтва і спробувати себе в ролі митця, чия творчість заснована на почуттях та наївній інтуїції.

В останньому залі представлені кілька класичних лайтбоксів. У спрощеному вигляді митець розповідає, що тут зібрані роботи, пов’язані з ідеєю зображення природи. Але, звісно, на глибшому рівні знову присутня гра вгадування покликів на класичні полотна і приховані історії, які супроводжують кожну з робіт. Як, приміром, алюзії в «Татуювання і тіні» (2000) чи особливість присутності світла у «Польових дослідженнях» (2003), про яку може розповісти лише сам художник.

Роботи Джеффа Волла зазвичай мають обмежений наклад (1-2 екземпляри плюс 1-2 авторські екземпляри). Таким чином, звісно, зростає їхня ринкова ціна і вони функціонують як нібито живописні полотна в унікальному єдиному екземплярі. Жодна високоякісна репродукція не передає відчуття внутрішнього сяйва, яким повняться лайтбокси, відкриваючи вікна в іншу реальність. І при цьому оголюють ілюзорність фотографії як різновиду мистецтва – за нею завжди ховається ретельна робота, вишукане технічне рішення і випадковість зрежисованої реальності. Принаймні, у випадку Джеффа Волла.

Автор: Олександр Михед
Источник: Korydor.in.ua