Новый сайт PinchukArtCentre
Перейти
укр
рус
eng
ГлавнаяПресса о насУкраинскиеЗ гармати — по історії мистецтва

З гармати — по історії мистецтва

22 мая 2012

У «ПінчукАртЦентрі» знову дивують народ: Аніш Капур — кривими дзеркалами і магією безодні, а Павло Маков — ковдрою з грошей і планом дачних ділянок

Кожний в Україні готується до Євро по–своєму — одні піднімають ціни на квартири, інші «латають» асфальт, «Мистецький арсенал» ударив Arsenale по бездоріжжю, а Віктор Пінчук підтягнув «важку артилерію» у вигляді всесвітньо відомого британського скульптора індійського походження Аніша Капура. У п’ятницю в nchukArtCentreПінчукАртЦенрі») відкрилися три виставки: другий, третій і четвертий поверх займають 30 робіт коронованого найпрестижнішими преміями і нагородами Капура, в кімнатці на п’ятому поверсі, де зазвичай, експонують свої роботи всі українські художники, — віртуозна виставка «Ковдра, город, башта, хрест, доля» не менш шедеврального, ніж Капур, харків’янина Павла Макова, і весь п’ятий поверх відданий під оновлену експозицію з фондів nchukArtCentre «Колекційна платформа 3: вічність сьогодення» — тут європейці знайдуть звичних їхнім очам Кунса, Херста, Кателлана, Гурскі.

58–річний Аніш Капур мав персональні виставки в усіх найпрестижніших музеях сучасного мистецтва, став першим серед британських митців, чиї роботи за життя показали в Королівській академії в Лондоні. Його гігантські і дуже дорогі скульптури — «Дзеркало неба», «Ворота хмар», «Теменос» — домінують у просторі тих міст, яким така розкіш «по кишені», а буквально 11 травня в Лондоні, відкрилася найвища башта у Великобританії — ArcelorMіttal Orbіt — висотою 114, 5 метра, яку Капур зробив спільно з ;дизайнером Сесілом Балмондом. На неї пішло 2000 тонн металу, 60% якого — перероблений на заводах ArcelorMіttal (компанія належить індійцю Лакшмі Мітталу) металолом, але головна особливість башти, встановленої в Олімпійському парку Лондона, в тому, що вона асиметрична, що породжує почуття нестабільності. Амбіції гуру сучасної скульптури задоволені — далі можна прагнути, тільки піднімаючи планку самому собі, амбіції Віктора Пінчука — теж: перша у Східній Європі персональна виставка Аніша Капура відбувається саме в PіnchukArtCentre буквально через 6 днів після гучного відкриття лондонської «Орбіти».

Якщо ж не прив’язуватися до контекстів, виставка Аніша Капура і його приїзд у Київ — це грандіозна подія. Все на цій виставці дивне і чудове — і величезні кольорові сфери з ефектом перевернутого догори ногами світу, який перетворюється на твій величезний портрет, коли насмілишся підійти занадто близько; і криві дзеркала у скульптурних формах; і біла випуклість стіни («Коли я вагітна»), і чорна сферична безодня, пофарбована пігментом глибокого чорнильного кольору («Порожнеча»), і розпорота рана площини–стіни («Зцілення святого Фоми»), і «сад» дивних об’єктів із цементу, зроблених за допомогою друкарської машини за її власною програмою («Між лайном та архітектурою»), і гармата, яка розстрілює протилежну стіну червоним воском, залишаючи внизу кавалки, схожі на людські нутрощі. «У гармати і кута кімнати — сексуальні стосунки, — каже скульптор. — А з іншого боку, це така історія про війну через усю історію мистецтва, від «Розстрілу повстанців у ніч на 3 травня 1808 року» Гойї до робіт американського абстрактного експресіоніста Джеймса Поллока.

На прикладі робіт Капура видно, як мистецтво — зриме, матеріальне, об’ємне — може виражати абстрактні ідеї, теорії, як воно може породжувати емоції — страх, тривогу, непевність. Капур навчився виражати небуття, і ця можливість його зачаровує. З одного боку — глянцеві, лискучі, дзеркальні поверхні, в яких світ грається із собою в інтерактивні ігри і виступає повноцінним арт–партнером об’єкта, з іншого — скульптора приваблюють шершаві поверхні, грубі фактури — це крайні точки капурівського простору. Усе, що Аніш задумав, але не втілив, теж представлено — у вигляді макетів, малюнків, фотографій — така собі суміш мінімалізму і футуризму, скульптури, дизайну і архітектури.

Павло Маков теж має відношення до Лондона — він член британського Королівського товариства живописців та графіків, але каже: «Я працюю для нашого народу і нашої країни. 10 років не мав виставок за кордоном. Спробуйте переправити такі роботи туди й назад». Такі — це, по–перше, великі за розміром, але зібрані з маленьких «клаптиків»–офортів, колажі, по–друге, складні за формою. Наприклад, «Хрест» — об’єкт у формі хреста, «Город» — величезне коло, яке нагадує розпластаний глобус землі, поділений на приватні ділянки, причому підписані, пронумеровані й загороджені. Цікаво, аби Маков узяв у власників Місяця план поділу території — чи так само це виглядає, як у наших садово–дачних кооперативах. «Город» — дуже українське поняття, укорінене в нашу аграрно–чорноземну специфіку, тут і соціальні рефлексії можна притулити, і естетичні дуже просяться: все одно Павлу бачаться в цих кривих діляночках ідеї регулярних садів, які художник оспівує впродовж багатьох років. «Ковдру» — «печворк» із радянських рублів і лотерейних квитків, купонів часів перебудови, українських гривень — Павло Маков клеїв із харківським художником Гамлетом Зіньківським. Каже, людська пам’ять дуже прив’язана до грошей — люди зазвичай пам’ятають, яка річ скільки коштувала в такому–то році.

...Я не знаю правильної відповіді на запитання, чи конче необхідно PіnchukArtCentre відкривати виставки українських художників одночасно зі світовими зірками, нерівними нашим за рівнем піару. Просто дуже хочеться, щоб за глобальним і великим скульптором Анішем Капуром звичайний відвідувач PіnchukArtCentre не пропустив віртуозного, тонкого і великого графіка Павла Макова.

Автор: Валентина Клименко
Источник: Україна молода