Новый сайт PinchukArtCentre
Перейти
укр
рус
eng
ГлавнаяПресса о насУкраинскиеЖанна Кадирова про власний проект "Натовп", недоліки та досягнення сучасного мистецтва в Україні

Жанна Кадирова про власний проект "Натовп", недоліки та досягнення сучасного мистецтва в Україні

3 июля 2012

Нещодавно Центр сучасного мистецтва PinchukArtCentre представив персональну виставку  Жанни Кадирової – перспективної художниці сьогодення. «Натовп» - це серія робіт нового і останнього, на даний момент, проекту Жанни Кадирової, створених спеціально для арт-центру.  Експонати проекту – це скляні панелі, куди автор помістила  колажі з газетних вирізок. Кожен із колажів містить обличчя людей різних соціальних, політичних та релігійних  статусів. Про свої роботи, погляди та плани Жанна Кадирова розповіла у інтерв’ю RegioNews.

Як довго Ви готували проект, в яких умовах створювалися роботи?

Почала я цей проект на початку року. Кожна робота розміщена за хронологією, і так як рік ще не закінчився, проект буде доповнюватися, тобто, він ще знаходиться в процесі. Для проекту мені доводилося купувати чи отримувати від друзів з інших країн свіжі випуски газет. Я вирізала портрети всіх людей, які були у випуску. Щоб на колажі опинились усі, мені доводилося купувати два примірники. Іноді, вирізаючи портрет з одного боку, пошкоджувалися  інші портрети на зворотній стороні газети. Кожна особа перебувала на своїй сторінці, під своїм заголовком, а я з усіх просто зробила натовп. Кожна робота вийшла портретом натовпу за версією того чи іншого видання. Мені дуже подобається, що, наприклад, в індійській газеті є Путін і Медведєв, в корейській - російська тенісистка, в турецькій - канські актриси. Проникнення в медіа якихось певних осіб - це дуже смішно.

Ваші роботи були на виставках у Європі. Скажіть, чи є відмінність між європейський глядачем і українським?

Я, чесно, не розглядаю відвідувачів. Люди, які приходять на мої виставки, - це не випадкові люди. Вони цікавляться мистецтвом, отримують листи по розсилці, тобто, це професійне середовище. І ось ці люди, я б не сказала, що вони відрізняються. Є окрема категорія специфічних відвідувачів, таких як Єва і Адель. Вони зробили собі імідж і життя з відвідування виставок. Зі своїм образом вони працюють як художники. Їх можна зустріти на багатьох виставках, зараз, наприклад, на Київській бієнале.

А Ви вже були як глядач на бієнале?

Як глядач - ні, але я там беру участь. Під час відкриття на всі роботи подивитися не вдалося, але встигла десь третю частину побачити. Часу вільного немає, так як у мене було вісім проектів за два місяці. Як виявилося, я переоцінила свій ресурс.

Як Ви думаєте, щось перешкоджає розвитку сучасного мистецтва в Україні?

Виходячи з останніх подій, дуже складно сказати. За останніх два місяці українське середовище досить активізувалось. Це, звичайно, пов'язано з бієнале, а бієнале - з Євро. Мені здається, що після цього в Києві відбудуться зміни. Розумію, що у багатьох художників України немає можливості з'їздити в ту ж Венецію і подивитися на справжнє сучасне мистецтво. І мені здається, що це (ред. Київська бієнале) може бути переломним моментом.

Зараз мало що перешкоджає розвитку мистецтва в Україні. Можливостей вже стало набагато більше в порівнянні з тим часом, коли починали ми. Навіть те, що в Києві відбувається Арсеналле-2012, проходять різні освітні лекції - це вже добре. Не вистачає, звичайно, навчального закладу, який послідовно навчав би людей хоча б з історії сучасного мистецтва. У нашій академії, куди мене часто приписують, ніби то я там вчилася, все відбувається інакше.

А де і як навчалися Ви?

Я навчалася в середній спеціальній школі. Там з 6-го класу вивчала скульптуру, займалась академічним малюнком. В принципі, те, що ми робили в 11-12 класах, відповідає другому курсу академії. Всі мої друзі, звичайно, вступили до академії. У мене не вийшло вступити туди з першого разу. Мені здавалося, що існує один лише шлях - школа, академія, замовлення. А потім я поїхала в гості до Праги, подивилася, як побудована їх академія. Це шикарні майстерні зі скляними стелями, професор, який не зобов'язаний ходити  від дзвінка до дзвінка і говорити «заміряв голову» і тд. Тобто, там зовсім інший підхід до викладання.

Інша академія, яку я побачила - академія в Амстердамі. Туди беруть вже художників з базою, які мають виставки, тобто,  готових художників, яким потрібно отримати допомогу в освіті. Там навчаються два роки, отримує кожен свою студію і стипендію 1000 євро. Кожен студент може туди увійти по картці в будь-який час доби. Раптом у тебе з'явилося натхнення в 3:00 ночі або захотілося поспати поряд з картиною. Мало що - у кожного свої потреби. І мені подобається, що у цій голландської академії навчається 50 художників з різних країн світу. Половина - голландці, решта - з Японії, Африки, Америки, Росії. Працює величезна бібліотека, цех по друку фотографій будь-якого формату. Як підсумок року, кожен представляє персональну виставку у своїй студії. Це дуже цікаво. Люди, навчаючись там, обмінюються досвідом і знаннями. Адже у кожного свій підхід і своя школа. Це дуже важливо. У нас катастрофічно не вистачає такої інституції. Хоча б якої-небудь академії, де історія мистецтв не закінчувалась Малевичем, як у нашій академії. Всі лекції та майстер-класи, які зараз проводяться в Україну - це все добре, але дуже хаотично.

Про що б Ви хотіли попередити молодих авторів, які бажають потрапити у професійний світ сучасного мистецтва?

Зараз відкривається безліч галерей, але у них часто мета одна - продати! І є небезпека художнику увійти відразу в бізнес. Багато галерей не хочуть зв'язуватися зі складними роботами по монтажу, не хочуть нічого вкладати. І це велика проблема. Галеристам не потрібні будь-які експерименти. Клієнт  зазвичай приходить з дуже класичними потребами в галерею. І не зрозуміло, куди йти молодому художнику, якщо він щось придумав власне. Таких інституцій, яким був Центр сучасного мистецтва, що зараз перетворився у «Фундацію», вже немає. Там ми починали з групою Р.Е.П., у нас було 5 величезних залів, де ми могли експериментувати, малювати на простирадлах, робити виставки. Це дуже важливо - і цього зараз немає! Моя школа - це ЦСМ. Вони нам дали резиденцію, де все варилося, обговорювалося, ми сварились один з одним. Дуже важливо, аби художник пережив подібне.

Галерейна система заганяє художника в рамки. Для наших попередників це було природно – займатись живописом. Це була фішка українського мистецтва, багатий наратив, величезні полотна. А зараз часи змінилися, але художники продовжують малювати холстики якісь, або тому що так простіше, або тому, що  їх так вчили. Дуже хотілося б побажати, щоб з'явився простір, який давав би можливість молодим авторам експериментувати і працювати разом.

Окрім таланту, чим ще повинен володіти молодий художник, аби стати успішним у своїй справі?

Бажання щось робити. Розуміти, що ти робиш. Багато художників починають просто за візуальним ознаками наслідувати, імітувати сучасне мистецтво. Такого художника складно і художником назвати. Адже він сам не дає собі звіт у тому, що робить. Художник повинен розуміти, які ідеї йому важливі.

Вам не доводилося імітувати?

Не стільки імітували, скільки експериментували. Потім це все склалось в якусь структуру. Я також займалась  живописом. Але я не імітувала когось конкретного. Займалася і фотографією, і малювала акрилом. Я любила колір, а так як вчилася на скульптурі (класична скульптура - безбарвна), відбувалася постійна дисгармонія. І я почала намагатися малювати творчі роботи на папері, мені дуже подобалося. Це величезний кайф. Я розумію, чому люди не можуть відмовитися від живопису. Якщо у тебе є хоч якесь розуміння кольору - це неймовірно приємно. Це був якийсь мій шлях. Одна картина досі висить у моїх друзів на стіні. І я рада.

Якби не мистецтво, чому б присвятили своє життя?

Насправді, це не складно уявити. Мені дуже подобалося в дитинстві ходити на концерти. Я любила сидіти ближче до музикантів - і фоткати їх. Тому, якщо б не мистецтво, я б просто фотографувала.

Зараз я не так захоплена музикою, може, тому що часу немає. Але музика мені дуже подобається. У нас колись була група «Пінопласт» - музично-перфомативний проект. Але це було не довго. У нас всього десять концертів відбулося. Деякі з них - повний провал. Але завжди це - феєрія, експресія, театр. З нами грали хороші музиканти. Саша Кохановський з нами був, який зараз працює звукорежисером у театрі "Вільна сцена". Всім було з нами цікаво, хоч ми й художники. Я співала і вірші писала. Артур Бєлозьоров з бензопилою там кришив пінопласт на сцені. Це було яскраво.

Чи повинна бути у художника громадська позиція? Чи це не важливо?

Я все-таки вважаю, що художник транслює в будь-якому випадку якусь позицію. Навіть, якщо він себе вважає аполітичним і так далі. Художник завжди заявляє "Я такий. І я вважаю, що так треба!" Як не крути, позиція є, вона виявляється у мистецтві і транслюється на людей, які дивляться роботи автора.

І я дуже не люблю поділу на "український художник", "російський". Художник - він людина світу. Я їжджу в гості до друзів закордон, слухаю, що кажуть, відвідую музеї. Я вважаю, що художник повинен мислити ширше, не обмежуватися тільки тим, що, наприклад, "я українець і буду малювати лише синьою і жовтою фарбою". Те, що тебе хвилює, то і переносиш у свою творчість. Проблеми художник повинен піднімати не тільки на рівні країни, в якій він живе.

Нещодавно стали відомі імена шорт-лісту премії Future Generation Art Prize 2012. Наскільки Ви солідарні з думкою журі?

У цьому списку є дві людини з амстердамської академії, з якими я знайома. Ахмет Огуті і Тала Мадані. З вибором журі абсолютно згодна. Тала - це молодий художник, який вже досить відомий. Роботи Ахмета мені все ж ближче. Він працює з вулицею, проблемами, історіями. Це порадувало, що побачу тут своїх друзів.

Прекрасно, що туди потрапила група Р.Е.П. (учасником якої є Жанна Кадирова – ред.) Всі учасники групи, у тому числі і я, дуже зраділи. Це поштовх для нас. Зараз кожен в групі займається своєю індивідуальною лінією, і група від цього страждає. Тепер є можливість відкинути свої персональні проекти і - зробити щось нове разом.

 

Автор: Дар’я Савченко
Источник: RegioNews