Новий сайт PinchukArtCentre
Перейти
укр
рус
eng

«Сліпа пляма»

Микола Рідний і Сергій Жадан

Рік створення: 2014

Техніка: Кольорове зображення, друкований настінний текст

Розміри: 280 x 180 см (кольоровий друк), розміри тексту варіюються

«Сліпа пляма» Миколи Рідного та Сергія Жадана складається з двох виразних елементів: поезії Жадана та великоформатного банера Рідного. Разом вони утворюють два боки однієї медалі, два погляди на одну історію. Микола Рідний знайшов тему для свого банера у мережі, зафарбував його чорною спрей-фарбою, залишивши тільки вічко, яке створює ілюзію обмеженого, частково стертого вигляду оригінальної фотографії. Зримим є лишень «уривок» реальності та насильства. На противагу замальованому чорним знімку, поезія Жадана дає насильству обличчя. Кожен вірш – приватна історія, що малює портрети існуючих і вигаданих осіб, які живуть у війні на сході України. «Сліпа пляма» гостро критикує те, наскільки ЗМІ та Інтернет спрощують реалії, коли зображення використовуються для ілюстрації розповіді, але занадто часто їх вирвано із оригінального, «рідного» контексту.

Отже, сліпі плями є результатом нашого сприйняття світу, а наше відчуття реальності будується на вибірковому баченні та обмеженості знань. Зафарбоване зображення – це метафора потужності пропаганди, свідомий акт знищення частин знімку з метою продемонструвати виключно вигідні сюжету елементи. А вірші індивідуалізують жертв насильства. Тож, такими двома підходами у одні зв’язці «Сліпа пляма» чинить опір будь-яким вузьким тлумаченням, які підштовхують до радикалізації думки.

«Пропаганда, яку створює машина війни, призводить до сліпоти суспільства. Її уособлює бінарне бачення, що створює «нас» та «їх», «братів» та «ворогів», «громадян» та «чужинців», без реального базису для цих протиставлень. Реалії сьогоднішнього дня роблять майбутнє максимально нерозрізненим, відштовхуючи його все далі й далі. Інакше кажучи, війна замінює майбутнє на проекцію нескінченного сьогодення як травматичної норми, якою живе соціум. В цьому контексті надія на мир для більшості підпорядкована військовій риториці: про мир говорять усі, але ніхто не уявляє, якою буде Україна після закінчення війни. Чи буде це країна свободи слова або придушення громадянських прав та свобод; країна соціальної справедливості чи неоліберальних реформ; національної та етнічної толерантності або ненависті? Якщо в сучасності ніякої надії немає, а є тільки втрачені життя, спалені будинки і зруйновані міста, то майбутнє або його відсутність залежить від відповідей на поставлені питання, які є на відповідальності як суспільства так і держави».

Микола Рідний

  1. Надія довший час може лишатися неозвученою – про неї починають говорити після того, як завершуються розмови про гарантії та перспективи.
  2. Надія, зазвичай, з’являється в останній момент. Іноді вона з’являється запізно.
  3. Разом із тим, вона завжди має трішки більше шансів, оскільки на неї рідко хто ставить.
  4. Надія потрібна навіть тому, хто має все. Тим більше вона потрібна тим, хто не має нічого.
  5. Людина має право на свої надії навіть тоді, коли її позбавляють права на справедливість та власну думку. Хоча іноді все обмежується надіями на справедливість.
  6. На відміну від віри чи здорового глузду, надія влаштовує і атеїстів і фанатиків. Фанатиків, утім, вона влаштовує не до кінця.
  7. Про надію, як правило, згадують тоді, коли не лишається раціональних аргументів. Або коли не спрацьовують аргументи ірраціональні.
  8. Надія надає сенсу багатьом речам. Більше того – деякі речі набувають сенсу виключно завдяки їй.
  9. У будь-якому випадку надія буде серед тих речей, які ти побачиш перед смертю.
  10. Головне, що саме вона дозволяє тобі цієї смерті не боятися.

Сергій Жадан

Mykola Ridnyi and Serhiy Zhadan.

Mykola Ridnyi and Serhiy Zhadan.

Mykola Ridnyi and Serhiy Zhadan.