укр
рус
eng

Анатолій Єрема

Анатолій Єрема (2015)
HD відео, звук, колір, 16:9
8:39 хвилини

Вітаю всіх, мене звуть Анатолій Єрема. Я телепродюсер, працюю на телебаченні більше 20 років. І якщо говорити про мій зв'язок з діяльністю ЛГБТ- організацій,Сталося так, що в одному інтерв'ю мені довелося зізнатися в тому, ким я є насправді. Це вийшло на одному з телеканалів - програма, де я розповів, що в 33 чи навіть 34 роки я відчув себе геєм і що з того вийшло, і як з цим довелося жити. Ну, ця історія чомусь викликала у багатьох великий інтерес. Можливо завдяки тому, що я публічна особа. Люди цікавилися і от власне ця історія можливо комусь допомогла усвідомити, хто є ким насправді. Можливо когось підтримала у важкий момент. Не знаю, але я щиро на це сподіваюся.

Коли йдеться про те інтерв'ю, яке я згадував, то я побачив щире намагання журналіста розібратися у цьому питанні і не просто зробити якусь таблоїдну програму, щоб видати на гора якусь сенсацію, а поставити питання: що означає для людини зізнатися, ким вона є і які наслідки можуть бути для її робити, для її кар'єри? За великим рахунком якихось негативних наслідків для мене не було. Звичайно, що не було легко. Я не все врахував. Я не врахував того, що дуже не легко буде впоратися з цим моїм дітям, їм доведеться відповідати на деякі дуже не зручні питання. Але з іншого боку - це життя. Воно не завжди буває білим і пухнастим, в ньому бувають такі моменти, коли треба вміти і себе захищати, потрібно захищати свого батька. Я дуже пишаюсь своїми дітьми, тому що вони змогли захистити свою гідність та гідність свого батька.

В певний період життя я був тісно пов'язаний з кінофестивалем "Молодість". Це дуже прогресивна команда, яка привозила в Україну дуже багато фільмів, які звучали на різних кінофестивалях. І одного разу з директором кінофестивалю ми були на нараді координаторів ЛГБТ- фестивалів на Берлінському фестивалі і вони з подивом з'ясували, що такого формату як "Тедді" не має жоден інший великий кінофестиваль. Все-таки в міжнародних масштабах кінофестиваль "Молодість" є немаленьким, досить крупним і ми з Андрієм Халпахчі сказали: " Чому б і ні? "

Не пройшло півроку як в рамках кінофестивалю "Молодість" 2002 року з'явилася програма "Сонячний зайчик". Хоча вона викликала резонанс, негативу якогось спочатку не було. Можливо, люди не в'їхали "що це було" насправді. Ми хотіли показати фільми з життя геїв, лесбійок, трансгендерних людей як звичайних людей. Про те, що в них є свої проблеми. Ми не намагалися показати їх ради приколу, а піднімати важливі суспільні теми, проблеми адаптації таких людей в суспільстві. І я вам скажу, що на цих показах було багато людей. Ми потім проводили конференції і круглі столи, і справа зрушила з місця. І це була одна з перших крупних ЛГБТ- акцій в Україні. Я дуже радий, що вже після того як я залишив команду "Молодості", мої колеги продовжили цю справу і ця програма, Богу дякувати, існує в рамках "Молодості" 13 років.

Я знаю, що мракобісся одним махом побороти неможливо, тому потрібне терпіння, потрібна послідовна робота. І потрібно вірити в те, що ти робиш. Під натиском якихось ортодоксів від релігії, які не хочуть тебе слухати - вони ніколи тебе не почують. Але всеодно треба кричати, доносити світові про себе правду. І тоді люди побачать, що якщо ти наполегливо несеш якісь ідеї - ти в них віриш,  а це значить, що вони тоді зрозуміють, що за тобою правда. Тільки так і не інакше. Тому я впевнений: спалили "Жовтень" - "Жовтень" відродимо. І "Сонячний зайчик" знову буде на екранах кінотеатру "Жовтень".

Я вважаю, що ЛГБТ- рухові в Україні просто критично потрібна підтримка публічних людей: чи це будуть письменники, чи це будуть впливові інтелектуали, чи це будуть навіть політики - це буде дуже важливо, тому що саме вплив цих людей на суспільство може змусити суспільство задуматись над тим, що вони говорять і які ідеї підтримують. Мені здається, що ця акція на підтримку прайду була дуже правильною, тому що його підтримали і письменники, і журналісти, і навіть народні депутати. Присутність особиста декількох народних депутатів на цьому ЛГБТ- прайді - це дуже важко переоцінити цю подію. В такому суспільстві як в Україні - це справді дуже важливо.

Якщо оцінювати розвиток ЛГБТ-руху скажімо за останні 20 років, то перше десятиліття, або навіть трохи більше - це була така камерна робота. Хоча одна з перших організацій була створена на Сході, в Луганську. Там, де ніхто не очікував, що така організація з'явиться. Але вона робила те, що могла : випускала якісь брошури, журнали, вела сайт. Зараз, я б сказав, що зараз це став якісний ріст цієї роботи. Що долучились до неї міжнародні організації, такі як Amnesty international, посольства західних країн, які підтримують ці акції.

Не забувайте,  що Україна - це країна Фейсбуку, можливо перебільшенням буде, але Фейсбук зробив нашу Революцію Гідності. З поста відомого журналіста там зібралися люди, і перший пост був розміщений у Фейсбуці. Тому можливості цієї мережі і те, як вона діє на благо країни, на благо багатьох справ, які зараз відбуваються у нас - це якась нова реальність, яку ми можливо не до кінця оцінили, її потенціал. Мені здається, що тут треба більше працювати, більше розвивати, але не треба забувати, що віртуальний світ Фейсбуку не покриває 100% суспільства. Це  не треба забувати, бо можна втратити відчуття реальності. Треба працювати там і поза інтернетом також.

Люди,  хочу сказати, що не забувайте, що ви - люди. Не забувайте залишатися людьми і бачити людину у тих, хто поруч. Не думайте про те, який у неї колір шкіри, якої вона орієнтації, просто бачте в ній людину, а людина має право лишатися сама собою. Має право залишатися людиною в будь-якій ситуації і як на мене людина має два найбільші права: право на життя і право на любов, а любов вона безмежна, вона не знає кордонів і не знає кольорів. Вона може бути червоною, блакитною, рожевою - будь-якою. Головне, щоб це була любов, щоб це були почуття і щоб вони були взаємні. Цього я вам бажаю.