укр
рус
eng

Олена Шевченко

Олена Шевченко (2015)
HD відео, звук, колір, 16:9
15:00 хвилин

Мене звати Олена Шевченко і я представляю громадську організацію "Інсайт".

Наша організація є феміністичною, і також ми займаємося квір-питаннями. Концепція квір вона більш-менш нова для наших пострадянських країн. Ми заявляємо себе як феміністична ініціатива. І ми намагаємося працювати над вирівнюванням положення дискримінації ЛГБТ, різних літер із ЛГБТ. Це означає, що в Україні найбільше домінує гей-дискурс, тому ми намагаємося працювати з лесбіянками, бісексуальними жінками з питань фемінізму в тому числі. І з трансгендерними людьми. В минулому році ми розпочали ще працювати з інтерсексуальністю.

Наше бачення полягає в тому, що ми усвідомлюємо, розуміємо і намагаємося пояснити людям, що неможливо працювати тільки з однією групою меншин, дискримінованих на адвокаційному рівні. Тому що питання дискримінації, утисків вони, в принципі, до різних груп меншин інтерсекціональні. Тобто вони взаємопов’язані. Вони не можуть стояти окремо. В принципі, це дуже пов’язані речі, коли ти починаєш це усвідомлювати. І найголовніше завдання запустити в людях цей процес. Бо навіть у ЛГБТ-спільноті, в тому числі в ній, ми часто стикаємося з расизмом або нетерпимістю до інших, до людей, меншин, які теж стикаються з дискримінацією. Ці питання дуже важливі, щоб влаштувати консолідований правозахисний рух, щоб виступити колись єдиним фронтом.

Я активно займалася спортом, ще зі школи, в принципі. Я була професійною спортсменкою і займалася, як прийнято говорити, чисто "чоловічим" видом спорту. Чисто "чоловічий" вид спорту – це боротьба. Спершу це було дзюдо і самбо, після цього це вже була вільна боротьба. Це було серйозним випробуванням, займатися видом спорту, в якому превалюють чоловіки і в якому практично немає дівчат. Що дискримінація і нехтування були практично скрізь. Це, в принципі, допомогло мені усвідомити себе як феміністку, як людину, яка бореться за рівноправність чоловіків і жінок. Це коли тобі доводиться працювати в два або три рази більше тільки для того, щоб довести іншим людям – чоловікам, хлопцям, що ти маєш право разом з ними займатися цим видом спорту. Хоча твої результати набагато вищі ніж їх, все одно тебе не сприймають як рівного. Це абсурдно з моєї точки зору, тому що особистість завжди індивідуальна, і, в принципі, потрібно цій особистості дозволяти розвиватися як їй цікаво. І зрівнялівкою займатися, підганяти всіх під один стандарт "жінки" або "чоловіки" мені здається не варто.

Ця бінарна характеристика передбачає, що маскулінність – це риса чисто чоловіча, а фемінність, як протиставлення маскулінності – це риса чисто жіноча. Маскулінність – це активність, сила. А фемінність – це слабкість і податливість. Якщо ти не вписуєшся, не вписалась, не вписався, то за це накладаються санкції. Санкції у вигляді насильства, неприязні, ненависті й осуду.

І тут потрібно розуміти, чому для традиційного суспільства це настільки важливі моменти. До геїв, лесбіянок, бісексуальних і трансгендерних людей є дуже велике упередження. І негативне ставлення. Але найчастіше ми чуємо, коли йдеться про ЛГБТ, це про геїв чоловіків. Чому? Тому що чоловіки – це найважливіша категорія в житті, вони цінніші, ніж жінки для традиційного суспільства. І якщо чоловік гей, то в очах інших гетеросексуальних чоловіків, альфа-самців, він зраджує все чоловіче, він зрадник і опускається до рівня жінки. Тобто із ролі суб’єкта він стає об’єктом.

Всі жінки є об’єктами в традиційній культурі. Тобто це означає, що жінку можна мати, змушувати, принижувати і ґвалтувати. Я думаю, що боротьба з будь-якими видами стереотипів і забобонів – це, в принципі, боротьба, яка не має кінцевих результатів. Поставити собі довгограючу мету, що через 25 років ми досягнемо повного рівноправ’я в суспільстві і розіб’ємо всі забобони – я думаю, що це ніколи не трапиться. Але тут дуже важливий процес, тому що кожен день, коли ти міняєш ставлення, думки, даєш інформацію і бачиш зміни хоча б в одній людині, то він, в принципі, приносить сенс у твоє життя.

Міняти суспільство складно і я думаю, що це якийсь концепт, який не має форми: "Чим ви займаєтеся? Ми змінюємо суспільство! "Ніхто не знає про що це. Насправді це щоденна праця зі спілкування з людьми, з інвестиції в людей. І тільки в діалозі люди готові змінюватися. Тому що, якщо ви говорите з ними з позиції влади – це монолог і людина психологічно не готова приймати, це означає, що щось нав’язується. Коли ви говорите на рівних, то ви, в принципі, можете впливати один на одного в діалозі. У діалозі народжується взаєморозуміння.

І ось на даний момент ми займаємося інвестуванням і пропагандою. І я спеціально кажу слово "пропаганда", тому що воно відразу ж викличе протест, оскільки слово досить неоднозначне. Це слово асоціюється чомусь із насильницькими методами, хоча слово "пропаганда" має кілька значень, у тому числі реклама, коли ти говориш на публіку. Це артикулювання твоїх меседжів. Це коли ти виходиш на публіку і кажеш: "Я тут, і я такий же (така ж) як і ви. Просто я від вас відрізняюся". Це не означає, що я порушую чиїсь права, як вважається деякими людьми в Росії, де прийняті закони про заборону так званої пропаганди гомосексуальності. Сама концепція сприйняття того, що сексуальна орієнтація або щось ще можуть бути насильно нав’язані в корені не вірна. Це такий прийом цікавий, риторичний теж. Це коли ви використовуєте аргументацію більш-менш логічну, але ваша гіпотеза, яку ви людям пропонуєте, вона докорінно помилкова і невірна.

Я чую це від різних людей із різною освітою, що ваші права як меншості порушують мої права як більшості. Як це виражається? Люди приводять дивні приклади. Мені їх складно усвідомити логічно, але звучить це приблизно так: я гетеросексуальний, білий чоловік не хочу бачити тебе на вулиці і знати, що ти лесбіянка. І так, увага, якщо моє існування і візуалізація порушує чиїсь права як гетеросексуалів, гомофобів, то я можу запропонувати людям наступний варіант відповіді. Ви можете не бачити мене, а це значить не ходити в те місце, де я сьогодні буду стояти, наприклад. У вас є на це право. У вас є право закрити очі і не бачити мене, і у вас є право піти і протестувати в інше місце або те ж саме, не порушуючи моїх прав вашим насильством щодо мене.

Дуже складно говорити про історію феміністичного руху в Україні, тому що і на даний момент я не можу ствердити, що він існує. Були спроби створити щось. Були і є різні організації, неформальні ініціативи. Але не слід сприймати феміністичний рух в Україні та в усіх пострадянських країнах за шаблоном того, як він розвивався в Америці чи в Європі. Тому що це зовсім різні шляхи розвитку. У нас різний бекграунд, у нас, в принципі, суспільство ніколи не мало своєї історії боротьби за права, у тому числі жінок. За радянських часів жінкам дали право голосувати, працювати. Це не означає, що у нас з’явилася рівноправність в радянський час. Ні, це означає, що державі не вистачало економічної сили, державі не вистачало робочих рук, тому всім було welcome: жінки, діти на виробництво! І жінки працювали як вдома, по домашньому господарству, що ніколи не оплачувалося і вважається взагалі не роботою, і працювали на виробництві, тобто несли подвійне навантаження. Фемінізму в радянський час, в принципі, не було. Це було теж дисидентство. Тобто люди, які теж займалися правами людини, правами жінок, фемінізмом, вони, як правило, відсилалися, бо це шкідливі ідеї для держави, де всі "рівні". Тому в Україні ми спостерігаємо дуже складний процес, бо за радянських часів була ось ця зрівнялівка, де, в принципі, жінка на виробництві сприймалася як чоловік, а вдома як жінка, як обслуговуючий персонал.

В Україні досі існує скляна стеля. Ти не проб'єшся в чоловічі суспільства просто тому, що тебе туди не пустять. Ти не рівна, ти працюєш за меншу зарплату, ти, як правило, працюєш на "жіночих" посадах. Помилково сприймається сексизм як боротьба за права жінок. Тому що як і в питанні боротьби за права ЛГБТ, люди думають, що це боротьба за якісь специфічні права. Також і в боротьбі за права жінок. Чому так відбувається? Більшість гетеросексуалів і та частина, яка чоловіча, привілейована, не стикається з тими проблемами, з якими стикаються жінки. Їм складно усвідомити цей концепт, тому що вони заздалегідь знаходяться в привілейованому положенні. У них є привілей.

І так, тут потрібно спробувати бути чесними самими з собою. Дуже легко кричати, що ось ці люди не хочуть розлучитися зі своїми привілеями. Насправді, це дуже складне завдання усвідомити свої привілеї, тому що вони не видимі. Ти просто ними користуєшся з народження, ти їх не помічаєш, бо вони в тебе є. Помічають ті люди, у яких їх немає. Я вважаю, що це велика сила духу і робота над собою – усвідомити їх і намагатися від них відмовитися. Вимагати, щоб всі їх усвідомили було б нерозумно. У всіх у нас є деякі привілеї: хтось білий, хтось гетеросексуальний, хтось народився в сім'ї з великим достатком. Багато ви бачили людей, які відмовилися від цього? Я ні.

Як багато хто знає, в Україні триває і ескалується конфлікт з РФ. У нас є окупована територія Криму, у нас є конфлікт, ескалація насильства у двох східних областях. Я не думаю, що наше завдання як правозахисників, давати оцінку тому, що відбувається зараз. Наше завдання – намагатися допомагати людям, які зіткнулися з війною і наше завдання – намагатися розібратися з причинами війни. Якщо держава не допомагає своїм громадянам розвиватися, не надає підтримки в розвитку критичного мислення та не інвестує в освіту, не забезпечує достатнім рівнем проживання, я впевнена, що така держава не може вимагати щось взамін.

Я думаю, що нам усім насамперед потрібно спробувати заглянути в себе глибше і розібратися, де конкретно в мені є моє щось, моя ідентичність, те, що я вибираю, те, що я відчуваю, а де було те, що було мені нав’язано і нав’язується мені тривалу кількість часу, починаючи з дитинства. Де те, як мене хочуть бачити люди і де те, ким я є. Своя ідентичність – це свій вибір і не потрібно боятися заявляти відкрито, що так, я це вибираю. Не потрібно намагатися слідувати концепції того, що, будь ласка, пожалійте мене, я з цим народився і я з цим народилася. Можливо і так, але нам потрібно всім разом об’єднатися для того, щоб захищати концепцію особистісного вибору, тому що саме на цьому ґрунтується свобода.