Ніна Вербицька

Я називаюся Вербицька Ніна. Зараз я незалежний консультант, працюю з кількома організаціями. Найактивніший проект, який займає більшу частину мого часу зараз – це викладання у поліцейській академії, де я веду предмет толерантність і недискримінація. Питання прав ЛГБТ піднімається в рамках кожної теми.

Я дуже вражена тим наскільки слухачі і слухачки нової поліції активно спілкуються зі мною щодо теми ЛГБТ. Там кожна тема так чи інакше торкається ЛГБТ- теми. Ми говоримо про гендерну рівність, паритет жінок в патрульній академії, ми говоримо про злочини на грунті ненависті і переглядаємо відео з маршу рівності і я вражена тим,  наскільки люди активно питають, якщо вони щось не розуміють і в них в іспиті навіть є питання про те,  що як ви будете себе поводити, якщо вам доведеться охороняти марш рівності. Мене дивує наскільки вони розуміють, що їх робота залежить від їх особистого ставлення, що не може бути такого, що я виконую свою роботу незалежно від своїх переконань, що потрібно змінювати своє мислення, змінювати переконання, читати, вивчати і розуміти кожну тему дискримінації і не лише ЛГБТ. Адже ми говоримо і про етнічний профайлинг і про дискримінацію жінок і багато інших питань.

По-перше це нові люди тому що вони майже ніколи не працювали у цій системі, вони обмежені віком, набирали людей від 21 до 35 років. Тобто це молодь, це вже інші погляди, а навчання спеціально розроблялось для цих людей, це та модель грузинської поліції. До нас прилетіла Ека Згуладзе з командою і розробляла разом з українськими розробниками нові предмети. Якісь предмети читаються інформаційно, інші - мають іспити. Розробники розробляли предмети, ми викладачі їх викладали,  вносячи зміни, якщо ми бачили, що щось йде, а щось не йде. Щось зрозуміло, а щось треба упростити чи ускладнити. Це такий результат спільної роботи реформаторів, викладачів і нових патрульних.

Якщо ми будемо говорити про предмет "Толерантність і недискримінація", то перша тема називається "Принципи недискримінації у роботі патрульних". Це тренінгова форма навчання. Ми не даємо готових знань, ми дискутуємо, працюємо з інтерактивними техніками, переглядаємо відео, збираємо і аналізуємо інформацію, реальні випадки,  тому матеріали, які збирались вони збирались з врахуванням різних цільових груп. Коли я спочатку запитую, що таке дискримінація, то ми збираємо загальне визначення того, що таке дискримінація. А друге питання: які групи на вашу думку в Україні зазнають дискримінації? І авжеж ми приходимо до того,  що це ЛГБТ в тому числі. І тут починається найцікавіше, тому що одразу виникає дуже багато міфів, стереотипів щодо того, чи нормально це, як до цього ставиться держава, Церква, і в чому саме полягає дискримінація. Я відповідаю на всі питання абсолютно, що стосується ЛГБТ- тематики, навожу приклади і тоді ми вже спокійно можемо говорити.

Це друга тема,  яка стосується гендерних підходів. І там я задаю новим поліцейським питання: як вони будуть себе поводити, якщо зустрінуть зовнішній вигляд чоловіка, а паспорт жінки і що це означає. Більшість з них одразу каже про те,  що цей паспорт було вкрадено. Я кажу, що ні. Розповідаю їм, хто такі трансгендери і що людина може бути в процесі переходу з однієї статі в іншу. Не обов'язково таку людину одразу везти у райвідділок, щоб розібратися: її чи не її це паспорт. Достатньо запитати, чи є ця людина трансгендерною. Я розповідаю студентам, що це значить, розповідаю про наказ МОЗу номер 60, прошу їх його переглянути. Про те, що в Україні існує наказ про порядок зміни статі, частіше за все вони чують вперше. Якщо їм цікаво дізнатися більше,  то ми говоримо і після закінчення пар,  на перерві або в неформальній обстановці.

В цьому випадку ми обговорюємо те, як вони мають себе поводити. Чи мають вони звертатись згідно паспортних даних чи згідно того як людина представилась. Якщо є необхідність і людину треба обшукати : хто це має робити? На що ми спираємось : на стать чи на гендер? Таким чином людям стає зрозуміліше, що таке толерантність не як суто теоретичне явище,  а як воно реалізується на практиці.

Поступово, в будь-якому разі та реформа, яка зараз відбувається у новій патрульній поліції - це люди, які будуть нести цю інформацію у свої сім'ї, в коло друзів. І вона буде поступово розповсюджуватись.

Потрібна реформа медичної сфери, охорони здоров'я і педагогічної сфери. І соціальної. Дуже багато в Україні центрів соціальної допомоги для сім'ї, дітей і молоді взагалі ніколи не стикалися з цією тематикою. З іншого боку,  якщо антидискримінаційне законодавство,  Конституція будуть змінені відповідно до врахування прав ЛГБТ, то якраз зараз це стане яскравим показником того, що люди побачать, що суттєво нічого не змінилось. Для них персонально, для їх особистого життя нічого не змінилось. Якщо вони не хочуть вступати в одностатеві партнерства, то їм і не будуть потрібні ці зміни. А люди, які не мали таких можливостей, отримають не переваги,  а просто можливості, які є у гетеросексуальних людей. Мені здається, що більшість людей не правильно розуміють, що нібито коли ЛГБТ отримають усю повноту прав в Україні, то у більшості відберуть шматок і віддадуть його. Приблизно так воно виглядає, тому чим більше людям пояснювати, що саме для них нічого не зміниться, а зміниться  загальна картина толерантності і прийняття інших, і прав не тільки ЛГБТ, але й взагалі всіх меншин, зміниться загальна картина всього суспільства не тільки для ЛГБТ.

Мені здається ,що важливі ті слова, які вони чують від того, кого вони вже знають . Коли ти з цією людиною спілкуєшся,  а не просто чуєш і бачиш перший раз. Мені здається, що людині важко зрозуміти, що таке бути ЛГБТ в Україні. Якщо людина ніколи не зазнавала дискримінації, нетолерантного ставлення взагалі складно людям це пояснити. На даний момент одне з питань, яке мене хвилює - наприклад моя партнерка працює у великій компанії, в неї є медична страховка,  яку її колеги можуть спокійно використовувати за своїх дружин, чоловіків. А ми не маємо на це право. Тому що за законом я для неї взагалі ніхто. Коли ми підписуємо договір за квартиру, ми вписуємо лише одну з нас.

Люди, які ніколи не стикалися, з цими, здається, невеличкими речами, але для нас вони важливі, в тому числі для моїх батьків - це просто подружка, яка живе зі мною. І мої батьки не хочуть сприймати того факту, що ми - сім'я. Для мене перш за все важливо, щоб мої батьки сприймали мене. Моя мати колись сказала мені,  що вона ніколи не розкаже про те, що я є лесбійкою. І це буде нашим секретом. Я посміхнулася і сказала: "Мама,  в мене відкрите обличчя, я виступаю по ТБ, іду в першому ряду на Марші рівності, тому що я не соромлюсь цього. Але якщо ти хочеш мати це за таємницю, хай воно так буде ".

Щороку я беру участь у тренінгах для батьків. Це неймовірний шлях, який я на жаль проводжу не зі своїми батьками. А з чужими батьками. Те наскільки вони розквітають, наскільки вони змінюються зустріч за зустріччю  - для мене це велика радість. Я маю відношення до того як вони змінили ставлення до своїх дітей, я завжди трішки ніяковію, коли отримуючи листи подяки від дітей за те,  наскільки змінились їх стосунки з батьками.