Оксана

Мене звати Оксана. Я координатор з правових питань у громадянській організації "Громадська ініціатива "Тема". Однак я не люблю слово "активізм". Я вважаю себе фахівцем, який на своєму місці робить свою справу заради своєї спільноти.

Ідентичність свою я зрозуміла з самого дитинства. Я завжди знала, що я дівчинка, намагалася про це заявити батькам. Вони дуже жорстко це в дитинстві придушили. Тоді я в собі це теж почала давити. Почала розвивати як би чоловічі всі якості. Та й багато в чому розвинула: жорсткість, сміливість, рішучість, здатність брати на себе відповідальність. Зазвичай я називаю їх "чоловічими" якостями в лапках. Тому що багато жінок володіють такими якостями, проте суспільство не вважає, що жінка повинна володіти такими якостями. Суспільство вважає, що жінка повинна бути м'яка, поступлива, сімейна.

Десь у 30 років мене дисфорія заїла настільки, що у мене була спроба самогубства. Я на полюванні намагалась застрелитись. Була осічка і я зрозуміла, що це доля і все-таки вирішила почати перехід. Почала замісну гормональну терапію.

Потім ми познайомилися з Ангеліною. Коли почалася війна, ми перебралися до Києва. І тут вже створили нашу громадську організацію, заодно я знайшла роботу. На роботі до моєї гендерної ідентичності ставляться з повагою і це не ЛГБТ- організація, а юридична фірма. Я зробила кар'єру, просунулася до провідного юриста буквально за рік.

Насамперед мною оскаржені в суді протипоказання наказу номер 60 Мінохоронздоров'я в частині наявності того, що заборонено трансгендерним людям, які мають дітей, не мають роботи або постійного місця проживання, проходити процедуру корекції статевої приналежності. Цей процес почався з однієї простої причини. В однієї з наших дівчат була дитина. Вона, як і я, переїхала до Києва, тобто втратила місце проживання у зв'язку з бойовими діями на Сході України. Там у неї ще був сфальсифікований діагноз. Спочатку я відновила діагноз, тобто встановила його в F64.0 "транссексуалізм", відповідно до Міжнародної класифікації захворювань 10 перегляду (далі МКБ-10). Після цього я провела ряд судових процедур і оскаржила наказ в цій частині.

На даний момент, перехід з однієї статевої приналежності на іншу, відбувається на підставі статті 51 Законодавства про охорону здоров'я, де зазначено, що зміна (корекція) статевої належності відбувається на підставі заяви особи, при обліку показань/протипоказань на зміну (корекцію) статі і після відповідно медичного втручання. Тобто у нас держава зарегулювала цю галузь, прив'язавши визнання юридичної статі тільки після низки медичних втручань. Даний наказ визнавався неодноразово з боку комітету ООН з прав людини таким, який суперечить правам людини. Аналогічні відгуки він отримував з боку ПАРЄ. Ми почали процедуру щодо скасування даного наказу Мінохоронздоров'я. Це справа не дуже легка. Ми ініціювали зараз розробку стандарту охорони здоров'я, уніфікованого клінічного протоколу з гендерної дисфорії, який повинен прийти на зміну цього наказу. По-перше, там повинна бути скасована Комісія, яка насправді є зайвою ланкою. Там буде винесено самовизначення особи, тобто самовизначення особою медичних послуг, якщо вони йому потрібні.

Ми взагалі почали процедуру зміни наказу ще з минулого року. Почали потихеньку бомбити листами, звичайно ж в кожному листі була дуже жорстка аргументація, потім нас підтримали члени Комісії, співробітники науково-дослідного Інституту судової та соціальної психіатрії. Дуже допомогли в просуванні цього наказу. У нас взагалі склалася парадоксальна ситуація, коли членів Комісії демонізують. Ми теж спочатку їх сприймали ворогами, а потім зіткнулися і побачили, що і вони, і ми хочемо змінити існуючий стан на користь трансгендерів. У нас Комісія є заручником законодавства. Їх прирікають на прийняття рішень з видачі медичних свідоцтв тільки після того, як людина зробить операцію. У медичному середовищі встановилося, що операція – це повна вагінопластика для трансжінок, або для трансчоловіків метоідопластика. І тому це вимагає мінімальний набір операцій. Всі ці операції є органовидаляючими, дуже важкими, не кожен на них піде, не кожен їх може за фінансами потягнути. Тому що медицина то безкоштовна, а з фахівцями, хірургами у нас проблема. Доводиться їхати за кордон: в Росію, Таїланд, Білорусь.

Припустимо, простий приклад. Недалеко від мене жив хлопчик, трансгендер з Харцизька. У нього не змінені документи, бо не було втручань, нічого. Він ледве вибрався з окупованої Росією території. На нього було кілька нападів. В принципі, трансгендеру, поки він не поміняє документи, поки він не набуде більш-менш нормальної зовнішності, що відповідає тій статевій ролі, яку він хоче реалізувати, у нього буде багато проблем. У мене є знайомі трансгендери на окупованій території. Ховаються, бо за законами ДНР, вони неодноразово заявляли, що вони не розрізняють трансгендерів і геїв. Я знаю, мені друзі повідомляли, що розстрілювали геїв так звані ополченці ДНР. Це було, зокрема, в Ясинуватій, Донецьку. У мене друг був свідком, він зараз на окупованій території, як розстріляли і де закопали.

Складно говорити про ситуацію на окупованій території, оскільки велика частина, як тільки це все почалося, виїхала сюди на велику землю, частина виїхала в Росію. Залежно від своїх схильностей. Залишилися тільки ті, хто дуже добре вміє маскуватися. Я скажу, насамперед, про транссексуалів. Тому що трансгендери – це неоднорідна група. Їх досить не багато. Тому що серед нас доживає дуже мало до переходу. Багато хто просто закінчує життя самогубством, багато хто просто ламається, отримує купу психічних захворювань і сходить з дистанції.

Я націоналістка і патріотка. Я люблю свій народ, я люблю свою землю. А націоналізм – це не ненависть до інших. Це любов до свого. А те, що є радикали, то як кажуть, у них проблема. Їх націоналізм не виріс із тих штанців, в яких він був у 40-х роках. Їм просто важливо перерости цю німецьку спадщину Третього Рейху. Для генезису націоналіста – це природний процес. Я не приховую, що я захоплювалася свого часу ідеологією Третього Рейху. Але з роками вона мені допомогла зрозуміти права людини. Ідеологія ненависті дала мені розуміння ідеології цінності життя, цінностей інших людей.

Ви всі різні. Мені, чесно кажучи, все одно, як ви будете про мене думати. Будете вважати мене героєм чи ненавидіти, зневажати за мою гендерну ідентичність. Я просто скажу просто: любіть свою землю, свій народ, у всьому його різноманітті. Тому що саме все це різноманіття складає нашу Україну.