Зорян Кісь і Тимур Левчук

Тимур: Мене звуть Тимур. Я працюю в ЛГБТ-організації.

Зорян: Мене звуть Зорян. Я правозахисник і працюю в організації “Freedom house”.

Тимур: Я працюю в ЛГБТ-організації “Точка опори” і також на Національному ЛГБТ-порталі.

Зорян: Україна була першою радянською республікою, яка після розпаду Радянського союзу прибрала статтю з Кримінального кодексу і здавалося, що після цього правозахисна робота не була потрібна, тому що формально ЛГБТ-людей у цій країні не переслідують.

Зорян: Але існує шалений тиск в суспільстві на таких людей. Суспільство хоче, щоб ми мовчали, не демонстрували, не пропагандували як нам закидають і тому в людей дуже обмежений вибір: або бути собою, а це означає кожного дня за це боротися, або залишати цю країну, або бути, те що називається, повністю закритими і приховувати від суспільства своє життя.

Зорян: Тому обивателі, які дуже мало знають про ЛГБТ, запитують в нас: “Ну а хто ж вас утискає? Хто вас переслідує? Вас же з роботи не звільняють через це, так?”. І ми намагаємось пояснити, що йдеться про звичайні життєві ситуації, в яких ми опиняємося обмеженими. Наприклад, якщо я, не дай Боже, потраплю в лікарню і буду без свідомості, то Тимур, який найближча для мене людина, не зможе мене відвідувати, не зможе приймати рішення пов’язані з моїм лікуванням, тому що юридично він мені ніхто.

Зорян: Ну і ЛГБТ-активізм став ще більш актуальним під час і після Євромайдану, коли Україна в принципі зробила свій цивілізаційний вибір. Ми рухаємося у бік Європи. Це не означає, як знову ж таки, багато хто говорить: нав’язування якихось інших цінностей українцям, так? Це означає, що у цій країні всі люди можуть бути рівними, бути собою і це включає також рівність для ЛГБТ-людей.

Тимур: Також цього року ми спробували провести новий експеримент, коли ми гуляли по Києву. І я можу сказати одне, що я очікував набагато більшої гомофобії на вулиці, ніж вона була, точніше її відсутність. У кінцевому результаті нас побили трохи, але варто зауважити, що нас побила не більшість, а зовсім мала меншість. І я навіть не впевнений, що їх більше ніж ЛГБТ в Україні.

Зорян: Ми понад годину гуляли містом, тримаючись за руки і бачили, що абсолютна більшість людей не проявляли свою реакцію на нас. Для них ми були схожими на інопланетян або вони думали, що ми іноземці, які може не знають, що тут так не прийнято поводитись. Але люди свідомо вирішили не проявляти свою реакцію. У кінці ми побачили дуже багато агресії від організованої групи молодих людей, які буквально блукали містом у пошуках мішені для агресії. Справді, коли ми тільки розпочали з ними розмовляти, хоча вони з нами розмовляли лише для того щоб відійшла поліція, яка була поруч і вони нас могли почати бити, але розмова була цікава і справді вони запитали у нас, чи ми патріоти. На що ми відповіли, що так, ми - патріоти і любимо свою країну, хочемо її розвивати і так далі. Наступне їх питання було: “Ну тобто ви хочете щоб наша нація була кращою і вищою за всіх?” На що я сказав, що у нас різне розуміння патріотизму. Ми сказали, що революція на Майдані була сутністю української нації і ми також там були. Там були люди, які вважали себе українцями, хоча могли говорити українською чи російською, могли мати різну сексуальну орієнтацію, були абсолютно різних професій, але це була нова українська нація, яка боролася за своє самовизначення. А нам сказали, що ми не патріоти, тому що ми порушуємо закон природи і ганьбимо білу расу.

Коли почався конфлікт між Україною і Росією, дуже сильно знизився вплив російської пропаганди в Україні. А російська пропаганда саме й була одним із носіїв усіх цих міфів про "гейропу", і що ЛГБТ- це західний тренд покликаний на знищення цивілізації і того, що вони називають "рускім міром". Але з іншого боку усі ті меседжі, які раніше доносила до українців російська пропаганда підхопили праворадикальні, націоналістичні сили в Україні. Вони також почали говорити, що ЛГБТ - це якийсь чужинний елемент, якого треба позбутися, бо інакше наша нація зникне. І зараз те,  що праворадикальні рухи закидають українській ЛГБТ-спільноті найбільше - це те,  що ми не створили свій окремий ЛГБТ-батальйон і ми начебто не воюємо на Сході. Але насправді геї і лесбійки є всюди і у добровольчих батальйонах, і у збройних силах,  і серед волонтерів.

Тимур: Я це бачу, що ми будемо рухатися в будь-якому випадку тільки вперед і той конфлікт, який є - це лише дуже важлива причина чому треба говорити про права людини і про те,  що треба захищати людей від дискримінації. Тому що питання дискримінації зараз в Україні стало не тільки для ЛГБТ, але є купа дискримінованих груп. Наприклад, переселенці з території, де ведеться конфлікт. Вони теж зазнають дискримінації. Але кожного разу депутати писали дуже гарний законопроект: "Захистити за сексуальною орієнтацією ", але в кінцевому результаті "сексуальна орієнтація " завжди зникала з цих законопроектів.

Те ж саме відбувається зараз,  коли приймаються зміни до Конституції України. І в першій версії змін було написано: "Заборона дискримінації за сексуальною орієнтацією" і тоді як нам говорить Конституційна комісія, що Рада церков проти, тому ми не будемо прописувати це, тому що Церква проти.

Зорян : І ми знаємо, що у цьому випадку дуже сильний вплив мають релігійні організації, і тут ми ще стикаємось з однією серйозною проблемою в Україні : дуже мало людей розуміють, що Церква від держави відділена і що ми живемо у світській державі, і Церква не може накладати вето на права тих чи інших людей.

Зараз ми бачимо все більше насильства проти ЛГБТ, на жаль. У цьому році ми бачили декілька вбивств на грунті гомофобії, напад на Марш рівності, бачили напад на нас на відео і били нас не за "провокацію", а за те, що ми "порушуємо закони природи". Це насильство постійно зростає проти ЛГБТ і в цій ситуації ми стоїмо перед вибором: як на це насильство відповідати?

Український ЛГБТ- рух може відповісти на це насильство так як це було у США, де ми бачили Стоунволл, коли ЛГБТ- спільнота фізично відповіла на агресію з боку поліції - з цього почався ЛГБТ- рух у Штатах, або вибрати інший шлях і говорити про те, що насильства в Україні і так забагато, насильство є неприйнятним у будь-якому випадку і ми не будемо відповідати тією ж монетою, будемо говорити про свої права.

Зорян : Зараз ми бачимо, що дискусія навколо питання ЛГБТ зсувається з традиційних цінностей, культурних і переходить більше у політичну площину. І ми це бачили наочно, коли цього року вперше у марші рівності брали участь двоє народних депутатів. І це справді виходить на політичний порядок денний, хоча для більшості політиків це виглядає політичним самогубством почати говорити про права ЛГБТ, але насправді це шанс для України стати більш прогресивною країною, стати лідером у регіоні, що стосується прав людини і зокрема прав ЛГБТ.

Зорян : В Україні справді досить складна ситуація з епідемією ВІЛ. Україна одна з небагатьох країн світу, де ця епідемія продовжує рости. Раніше це була епідемія від якої переважно страждали споживачі ін'єкційних наркотиків і працівники секс-бізнесу. Зараз основний шлях передачі - статевий. Більшість цих контактів,  які приводять до інфікування є гетеросексуальні,  а не гомосексуальні.  Але нам про це говорить офіційна статистика, яка є такою,  тому що ВІЛ-позитивні геї,  коли вони дізнаються про свій статус,  приходячи в СНІД - центри не повідомляють,  що вони геї. Тому що ВІЛ-позитивні геї стикаються з подвійною дискримінацією у нашому суспільстві.

Зорян: В жовтні минулого року, ми бачили сумну подію, коли був спалений кінотеатр "Жовтень". Він згорів майже до тла і це сталося під час показу фільму на ЛГБТ-тематику. Двоє молодих людей,  які як потім виявилося були пов'язані з праворадикальними організаціями принесли на сеанс два фаєри і від них загорівся кінотеатр. Потім слідство пішло дуже цікавим шляхом. Слідство вирішило, що хлопці просто хотіли зірвати сеанс, щоб сеанс припинився. А те, що кінотеатр згорів взагалі  не пов'язано з їх діями. Зараз їх поведінку розглядають як просто хуліганство, хоча це був явний,  як це називається у цивілізованих країнах, злочин на грунті ненависті.

Справді, законодавство саме по собі не змінює суспільну думку, але відсутність законодавства - це перша перепона, щоб ця думка почала змінюватись. Тому законодавство треба прийняти, щоб просто дозволити подальші зміни у суспільстві.

Але, звичайно, крім законодавства треба змінювати суспільство навколо. Ми намагаємось це робити будучи відкритими,  наскільки це можливо, в нашому колі спілкування. І мені здається, що чим більше ЛГБТ будуть відкритими в Україні, тим більше українців знатимуть когось особисто з них . А коли людина знає гея чи лесбійку,  бо це друг, колега чи родич, знайомий, вона вже не керується цими дурними стереотипами,  що це інопланетяни або помилка природи, бо це люди, яких ми особисто знаємо і за яких ми готові заступитися, незважаючи на те, що вони чимось одним від нас відрізняються.

Тимур : Я думаю що у суспільстві, де кожен зможе бути собою,  ми зможемо жити набагато щасливіше. Вас не будуть чіпати за те,  що у вас якісь переконання, мене не будуть чіпати, що у мене якісь переконання. Можливо на цьому закінчаться певні конфлікти між нами.

Зорян: Я скажу вам,  що серед ваших родичів, друзів, знайомих, колег, сусідів, співгромадян точно є геї і лесбійки, про яких можливо ви ще не знаєте. І не кажуть вам про це можливо тому,  що бояться,  що ви перестанете з ними дружити, працювати, будете переходити на інший бік вулиці або ще якось їх зневажати. Можливо це просто їхній страх, а можливо ви сказали щось,  що їх у цьому переконало. І мабуть важливіше для вас бути готовими їх підтримати, коли їм буде складно, щоб просто цих людей не втратити як друзів,  як сусідів,  як колег і щоб ці люди могли прийти до вас і сказати,  що мене залишила моя кохана людина,  або мене звільнили з роботи чи ще щось,  тільки тому що я чимось відрізняюся. У більшості випадків у цих людей немає таких друзів, яким би вони могли це сказати. Тому важливо підтримати таких людей,  які точно є серед тих,  кого ви знаєте.