Новий сайт PinchukArtCentre
Перейти
укр
рус
eng
Години відвідування

Вівторок — Неділя з 12:00 до 21:00
Понеділок — вихідний
Вхід вільний

ГоловнаНовиниНастіо Москіто (Ангола) та Карлос Мотта (Колумбія) стали володарями Головної премії Future Generation Art Prize 2014

Настіо Москіто (Ангола) та Карлос Мотта (Колумбія) стали володарями Головної премії Future Generation Art Prize 2014

7 грудня 2014

Карлос Мотта (Колумбія) і Настіо Москіто (Ангола) стали володарями Головної премії третього конкурсу Future Generation Art Prize. Імена переможців були оголошені членами Міжнародного журі на Церемонії нагородження, яка відбулася 6 грудня 2014 року у PinchukArtCentre у Києві. Митці розділять між собою $ 100 000, з яких $ 60 000 отримають готівкою, а $ 40 000 – у вигляді гранту на створення нових робіт.

Future Generation Art Prize - це перша глобальна міжнародна премія для молодих художників віком до 35 років, заснована Фондом Віктора Пінчука в грудні 2009 року, метою якої є відкриття нових імен та надання довгострокової підтримки майбутньому поколінню художників, де б вони не жили та працювали.

Лауреатів Премії визначали члени почесного Міжнародного журі у складі Франческо Бонамі  – куратор, директор 50-ї Венеційської бієнале (Італія); Доріс Сальседо  – художник (Колумбія); Ян Фабр – художник (Бельгія); Екхард Шнайдер – генеральний директор PinchukArtCentre (Україна); Бісі Сільва – незалежний куратор, директор Centre for Contemporary Art, Лагос (Нігерія); Адам Шимчик (Adam Szymczyk) – арт-директор documenta 14 (Польща); Філіп Тінарі – директор Ullens Center for Contemporary Art у Пекіні (Китай).

Як володарі Головної премії, Карлос Мотта і Настіо Москіто представлять свої персональні виставки у PinchukArtCentre восени 2015 року.

Оголошуючи ім’я Настіо Москіто, лауреата Головної премії, журі зазначило: «Поєднання тексту, перфомансу, відео та інсталяції у виключно оригінальній манері  –   Москіто заново відкриває нам мистецтво розповіді. Складними відео-замальовками, які пробуджують давні традиції поетичності розмовного слова і музичних імпровізацій, автор привносить альтернативний вимір у те, як ми сприймаємо мистецтво, а також непрості реалії нашого глобального суспільства.

Його вдавана грайлива перформативність стає основою для розгляду цілої низки тем: від колоніального минулого чи геополітичних зрушень до стосунків між людьми. У досягненні такого ефекту технології і поп-культура грають особливо роль, адже автор задіює інструментальний арсенал  ді-джеїв та ві-джеїв,  телевізійних шоу, YouTube та інші засоби, характерні для нашої медіа-насиченої ери. Потужна особистісна присутність Москіто, його чудове відчуття просторової динаміки і різкий гумор об'єдналися, щоб кинути виклик нашому сприйняттю того, що ми вважаємо давно і добре знайомим».  

Перемогу Карлоса Мотта, який також отримав Головну премію цього року, члени журі прокоментували наступним чином: «Представлені Карлосом Мотта роботи – послідовні, складні і з чітко окресленими ідеями. Окрім цього, у них демонструється художня фантазія та поетичність митця, який через розповідь – вигадану і реальну –  структурує роздуми на низку актуальних тем. Застосовуючи мову експозиції історичного музею та підробивши культурний матеріал, Мотта створює контекст, у якому доколоніальна спадщина і колоніальна історія Латинської Америки стають відправною точкою глибоко особистого дослідження митця. 

Цей дискурс переноситься в українські реалії через роботу «Коротка історія переслідувань гомосексуалізму в Україні»  – плакат, який продовжує проект-дослідження історії прав ЛГБТ-спільноти в різних країнах світу. Журі глибоко вражене вмінням автора вдало поєднати прискіпливе оформлення, історичний аналіз та соціальну відповідальність в роботі, яка пропонує по-новому поглянути на те, як мистецтво може піднімати чутливі, маргіналізовані теми та обстоювати їх важливість».

У своєму зверненні до молодих митців Віктор Пінчук, засновник Премії Future Generation Art Prize, сказав: «Я вважаю, що сучасне мистецтво поєднане зі свободою і відкритістю. Завдяки вашій присутності тут сьогодні, я бачу як Київ знову стає сильним енергетичним  центром позитивних змін. Подивіться 600 км на схід і ви зрозумієте, що саме я маю на увазі. У Донецьку, на сході країни, центр сучасного мистецтва перетворили у в'язницю. Спочатку вигнали митців. Тепер там в жахливих умовах тримають і катують ув’язнених. Для мене це трагедія, але вона закономірна. Це як закон природи: репресивні режими ненавидять сучасне мистецтво. Вони його бояться, зупиняють, забороняють. Вони хочуть стримувати те, чому сучасне мистецтво дає свободу.

І немає нічого більш дисидентського, більш інакшого, аніж сучасне мистецтво і сучасні художники. Ми інвестували в українську мистецьку сцену, у молодих міжнародних художників. Для того, щоб з’явилася мережа, яка  об’єднає найкращих творців відкритості, свободи, змін. Я пишаюся нашою інвестицією. Я сподіваюся, що вона стане у нагоді для моєї країни у важкі часи».

Згідно з рішенням Міжнародного журі, $ 20 000 будуть спрямовані на програми стажування для лауреатів Спеціальної премії: Аслана Ґайсумова (Росія), Микити Кадана (Україна) та Жанни Кадирової (Україна).

Коментуючи роботи Аслана Ґайсумова журі зазначило: «Поетична подорож містом Грозний. Це відео у якому Ґайсумов тематично і кінематографічно досліджує нашарування історій –  радянської, воєнної та неоліберальної –  які характеризують цей відомий проблемний регіон. Прогулянка справжнім зруйнованим будинком культури –  це коливання між безпосереднім відтворенням і опосередкованою розповіддю, яке вносить ще одне контекстуальне значення в полеміку про пам’ять і реальність».

Оголошуючи імя Микити Кадана, журі прокоментувало наступним чином: «Спираючись на характерні візуальні мови радянського побуту, провінційного музеєзнавства та соціалістичної модерності, Кадан відтворює сцену, у якій, завдяки нав’язливій присутності здавалося б різнорідних елементів, глядач є зайвим навіть тоді, коли сама сцена породжує нерозв’язність людського конфлікту». 

Про роботи Жанни Кадирової члени Міжнародного журі відгукнулися так: «Чотири панорамні зображення з одноманітними горизонтами житлових районів Києва вкриті вибухоподібними плямами, які проводять паралель між жорстокістю війни та матеріальною інтервенцією в цілісність фотографій. Робота Кадирової тихо й поетично промовляє про сьогодення, залишаючи кожному простір для індивідуального трактування».