укр
рус
eng
Години відвідування

Вівторок — Неділя з 12:00 до 21:00
Понеділок — вихідний
Вхід вільний

ГоловнаНовиниФільмова програма “Життя богеми”

Фільмова програма “Життя богеми”

13 жовтня 2016

Жовтень: 24 о 19:00
Листопад: 16, 23 та 30го о 19:00

PinchukArtCentre продовжує свою фільмову програмy у партнерстві з особистостями та організаціями, які розвивають кіно та кінокритику в Україні. Кожна зі співпраць триватиме протягом певного періоду – від одного до кількох місяців, матиме свою назву та концепцію.Покази відбуватимуться декілька разів на місяць о 19 годині на 6-му поверсі (відеолаунж кав'ярні One Love Coffеe).

Другим куратором фільмової програми стала Надія Парфан - культуролог, режисерка і продюсерка документального кіно. Засновниця і креативна директорка фестивалю кіно та урбаністики "86". Випускниця курсу документальної режисеру у Школі Анджея Вайди (Варшава). Авторка короткометражних фільмі "Reve ta Stohne on Tour" та "Екзарх", продюсерка альманаху урбаністичного кіно "Місцеві" та кіномайстерні MyStreetFilmsUkraine

Французьке слово "богема" означає буквально "циганщина". У французькій уяві 19 століття творчі люди прирівнювалися до ромів, що прикочували з чеської Богемії. Богемний спосіб життя передбачає відсутність постійної зайнятості і часте перебування в колі собі подібних. Радянська богема отримала класову ідентифікацію як "творча інтелігенція" і була поставлена на службу робітничому класу. У капіталістичній Америці вона облюбувала мангеттенську "Фабрику", оренда якої коштувала Енді Уорхолу сто долларів на рік. У Києві в час Перебудови для неї нарешті знайлося підходяще місце - у п'ятиповерховому будинку на вулиці Паризької комуни.

"Життя богеми" – це кіно про повсякденність найцікавіших мистецьких угрупувань XX і ХХІ століття. Це також спроба подивитися на Паркомуну в ширшому антропологічному і естетичному вимірі. Де живуть, чим харчуються, як розважаться творчі люди? Як будують стосунки одне з одним і з зовнішнім світом? Камера проникла туди, куди пускали тільки "своїх". У кадр потрапило те, про що всі забули. Паралельна історія мистецтва в в чорному гуморі Акі Каурісмякі, інтимних щоденниках Йонаса Мекаса і ручній камері маріупольця Сашка Протяга.