укр
PinchukArtCentre представляє масштабну міжнародну групову виставку «Крихкий стан» за участі 10 провідних художників світу, зокрема Маріни Абрамович, Ай Вейвея, Дугласа Гордона, Карлоса Мотти, Оскара Мурільо, Сантьяго Сьєрри, Бартелемі Тогу, Яна Фабра, Урса Фішера та Деміена Хьорста.
Крихкий стан часто передає делікатний момент уразливості і саме це визначення може стати найточнішим описом оточуючого нас світу. Термін «Fragile State» – це рефлексія про крихкий стан світового порядку, або у більш абстрактному сенсі – воно має відношення до ідеологічних, культурних та соціальних уразливостей. Це поняття можна розуміти і в суто особистому сенсі: уразливість тіла та свідомості.
Ця виставка системно блукає поміж цими різними визначеннями поняття «Крихкий стан». Вона спонукає до розмов, де зв’язуються уразливість нашого тіла та свідомості з крихкістю ідеологій та історичних тлумачень. Вона проводить паралелі між уразливістю молоді і уразливістю країни в стані війни, або між уразливістю життя та уразливістю держави, над якою нависла небезпека.
Виставка починається з рефлексії про культуру, цивілізацію та історію, втіленої у LEGO-версії роботи Ай Вейвея «Упускаючи урну Династії Хань» (2016). Ця робота – є нещодавнім переосмисленням більш ранніх зображень 1995 року, на яких Ай Вейвей фотографує себе, як він упускає з рук та розбиває 2000—річну церемоніальну урну Династії Хань (цей період вважається в історії Китаю золотим віком). Реагуючи на обурення публіки, за легендою, він відповів: «Генерал Мао казав нам, що ми можемо збудувати щось нове, лише зруйнувавши старе». Ця думка підсилюється у роботі Карлоса Мотти «Колоніальні форти № 10» (2013). Художник відстежив архітектурні сліди, що залишили по собі колоністи Латинської Америки, які під час завоювання континенту зруйнували цілі цивілізації. Ця тема продовжується в різних формах протягом усієї виставки і замикає повне коло робота Дугласа Гордона «Кінець цивілізації» (2012). На цій роботі зображений рояль, що палає на фоні панорами кордону Шотландії з Англією, поряд з Римським Валом. Його робота має глибокий смисл, відсилаючи до римської цивілізації, яка закінчувалась саме тут, на Римському Валу, а у сучасному політичному розумінні, вона спонукає замислитись про те, що цей кордон означає для Англії та Шотландії сьогодні.
Уразливість держав, у політичному розумінні, пронизує в історичному сенсі всі зазначені роботи. Роботи Сантьяго Сьєрри розглядають це розуміння сьогодні. У 2012 році він створив у Валенсії (Іспанія) роботу «Спаленe слово» (2012). На зображенні – монументальна конструкція у вигляді слова «Майбутнє», що зведена навпроти зубожілого квартирного будинку. Слово охоплює полум’я і знищує його дотла. Це відбувалося на піку фінансової кризи в Іспанії – у час, коли держава вже не була спроможна підтримувати свій власний фінансовій сектор і отримала фінансову підтримку від ЄС на суму понад 100 мільярдів євро. В той же час значно зросла підтримка ідеї незалежності Каталонії. Друга робота Сьєрри під назвою «Ветерани війни у кутку» (2017) продовжує серію перфомансів, які він проводив, починаючи з 2011 року, запрошуючи ветеранів-учасників історичних конфліктів, просто постояти в кутку спиною до глядачів протягом певного періоду часу. Цей перфомaнс показує солдата як робітника індустрії війни. Він критично ставить питання про соціальне положення ветеранів після того, як вони вже не можуть воювати чи працювати, водночас досліджуючи співвідношення між політикою та провиною. Вперше цього разу Сьєрра працює не з ветеранами холодних конфліктів, а з тими, хто брав участь у конфлікті на Сході України, який все ще триває. Привести ветерана конфлікту, що досі продовжується, в галерею – це породжує конфронтацію з реальністю. Спонукає замислитись про ветерана та його чи її взаємні стосунки з політиками, яким потрібно завершити цей конфлікт.
Робота «Ветерани війни у кутку» говорить не лише про політичний стан, але й про особисту уразливість. Це – тема, до якої зовсім по-іншому підійшов Оскар Мурільо у своїй роботі «Частоти» (2013 – триває дотепер): це серія з 28 полотен, створених у співпраці з дітьми з усього світу. Ці роботи – частина довгострокового проекту, в рамках якого Мурільо закріплює полотна на партах школярів віком від 10 до 16 років. Графіка на полотнах фіксує портрет тривог, думок, страхів, сподівань та уявлень майбутнього покоління. Вони коливаються від особистого до політики, передаючи уразливий момент в житті молодої людини – момент відкритості та погляду, спрямованого у майбутнє.
Урс Фішер також звертається до особистої уразливості, проте його тема походить від звичайного, щоденного життя, і розкривається в таких роботах як «Внутрішня погода» (2000), «Стілець для привиду: Урс» (2003). Його скульптура з воскової свічі «Без назви» (2011) зображує художника, що сидить за столом з пляшкою вина, повільно розчиняючись протягом роботи виставки. Традиційна тема Memento Mori, яку уособлює собою тіло, що втрачає силу, розкривається у взаємодії з роботою «Перемогти вірус!» (2016) художника Бартелемі Тогу. Його вісім розписаних вручну ваз мали за джерело натхнення дослідження вірусів ВІЛ та Ебола. Тогу пояснює, що ці вази – це щось більше, ніж людина, і вони символізують наші взаємовідносини з водою, яка одночасно і очищує нас, і може бути джерелом зараження. Це підвищує уразливість тіла перед оточуючим нас світом, перед природою і самим життям, і вторить цьому робота Деміена Хьорста, «Сьогодні є, завтра немає» (2008).
Розділ, що закриває виставку – робота Маріни Абрамович «Генератор» (2014/2017). Художниця запрошує аудиторію провести дослід над своїм тілом, своєю свідомістю та простором, що оточує відвідувачів, повністю позбавлених будь-якої можливості бачити чи чути. Це переносить поняття «Крихкого стану» на тіло та свідомість глядачів, занурюючи їх у стан уразливості, водночас зосереджуючись на центральному понятті творчості Абрамович: «пустоті». Як вона сама зазначила: «Найважче – це робити щось, наближене до нічого».
Куратор виставки – арт-директор PinchukArtCentre Бйорн Гельдхоф
