Новий сайт PinchukArtCentre
Перейти
укр
рус
eng
ГоловнаПреса про насУкраїнськіДереш як тінь батька Гамлета

Дереш як тінь батька Гамлета

15 вересня 2010

Іноді здається, що сучасна українська література існує в абсолютно герметичному світі. Жодного перетину з іншими видами сучасного українського мистецтва. Що вже говорити про світове?

В п'ятницю ввечері біля PinchukArtCentre зібралася черга. Дивно, адже музей закривають о дев'ятій вечора. Чого чекали ті люди?

Натовп прийшов не просто постояти - молоді люди збиралися побачити роботу "Літреактора". Саме так називалася літературна складова цьогорічного ГогольFest. Протягом усіх днів фестивалю Любко Дереш і Ута Кільтер займалися пошуками архетипів у літературному українському контексті. До участі запросили молодих авторів-початківців.

Виступ у PinchukArtCentre організатори визначили як "текст-ієрогліф- персорменс". Він став своєрідним заключним випробовуванням.

Річ у тім, що п'ятничний вечір завершив роботу "Літреактора". Вісімнадцять учасників проекту читали свої тексти. Тести не прості - їх написано за мотивами робіт, які найбільше вразили молодих авторів під час відвідання виставки "Сексуальність і Трансцендентність".

Звучить доволі скромно, правда? Такий собі черговий літературний вечір.

Насправді на виході отримали просто феєричне дійство. Я дуже давно не отримувала такого задоволення від слухання текстів. А все чому? Тому що нарешті молода кров і молоді думки. До безперечних переваг вечора також варто додати те, що початківцям не дали карт-бланш на створення щоденникових псевдохудожніх текстів. Кожен творив вільно, але в межах заданої теми, тобто обраного експонату.

Це надзвичайно сучасний діалог мистецтв. Саме на цьому полі стає зрозуміло, що Бергсон був правий про довготу часу, про тяглість і цілісність минулого, теперішнього та майбутнього. Не ідеться про традиції - це радше безкінечна розмова митців різних поколінь.

Як пояснити, що робота Луїз Буржуа (померла цього літа у віці 99 років!) зачіпає уяву 19-річного підлітка? Чому абстракції Метью Барні з Бйорк укупі провокують на комедійну історію про Миколу Васильовича? Яким чином грайливі скульптури-комікси Такаші Муракамі можуть асоціюватися зі склянкою молока в холодильнику?

Важливо, що виступ учасників "Літреактору" показав - є потенційні нові імена та простір для руху вперед. Вечір, що відбувся - це не похід "на Дереша". Навпаки, старші автори самоусунулися та були присутні хіба що в амплуа тіні батька Гамлета.

Звісно, звучали більш і менш вдалі виступи. Та це майже не має значення. Тут важить надзвичайний імпульс віри та оптимізму, яким молодих письменників зарядили куратори "Літреактору". Не знаю, як ви, але особисто я багато б віддала за щастя почути "браво" від Ути Кільтер або Любка Дереша.

До плюсів необхідно долучити співучасть глядачів і читців. Фінальний флешмоб читання вголос есеїв Дженні Хольцер є прекрасною метафорою стану свідомості сучасного homo sapiens. Разом, але окремо. Голосно, та кожен сам до себе. І так далі.

Флешмоб, на жаль, є ілюстрацією і сьогоденного вітчизняного мистецького життя. Іноді здається, що сучасна українська література існує в абсолютно герметичному світі. Жодного перетину з іншими видами сучасного українського мистецтва. Що вже говорити про світове?

Дуже прикро, що такого штибу співпраця відбувається вкрай рідко. Цілком імовірно, що в п'ятницю я бачила обличчя тих, хто завтра стане ключовими персонажами актуальної української літератури. Якщо чесно, сюди вже давно пора влити свіжу кров.

Автор: Ірина Славінська
Джерело: Українська правда. Життя