Лаври для революціонерів

Наприкінці минулого тижня київський PinchukArtCentre оголосив імена лауреатів Премії PinchukArtCentre 2011, яких обрали члени почесного міжнародного журі, що спеціально для цього прибули до Києва.

Володарем Головної премії став киянин Микита Кадан із роботою «Постамент. Практика витіснення». Він отримав 100 000 гривень та можливість пройти місячне стажування в майстерні одного з усесвітньо відомих художників. Крім того, Микита без попереднього добору потрапив у список номінантів на здобуття Премії Future Generation Art Prize 2012 — міжнародної премії для молодих художників.

Лауреатами спеціальних премій стали Жанна Кадирова (Київ) та Сергій Радкевич (Луцьк). Переможці отримають по 25 000 грн. кожен та місячне стажування в майстерні одного з усесвітньо відомих художників.

Нарешті, приз громадськості в розмірі 10 000 грн. отримав дніпропетровець Микита Шаленний.

Майже половина номінантів цього року брала участь у першій виставці Премії 2009 року, решта учасників — новачки. Помітно, що молоді митці нарешті почали відходити від аморфної, давно застарілої практики постмодернізму. Форма певного твору може лишатися звичною, навіть вторинною, однак безсумнівною є свіжість, злободенність або радикальність жесту. Нова тенденція в актуальному мистецтві — соціальна чи навіть політична, й саме її заохотило журі.

Микита Кадан в інсталяції «Постамент. Практика витіснення» побудував із білого гіпсокартону умовний постамент, який упирається просто в стелю, не завершуючись пам’ятником, а поруч на стінах розмістив ледь помітну — білим по білому — хроніку паплюження й знищення пам’ятників по всій Україні за останні кілька років, не розрізнюючи, чи це вождь більшовизму, чи діяч УНР або ОУН, чи російська імператриця. Вийшов хай і не новий за формою, але змістовно чіткий мистецький вислів на адресу новітнього вандалізму.

Стрит-артиста Сергія Радкевича нагороджено за фреску «Євхаристія», розташовану всередині історичної будівлі Бессарабського ринку. Ця робота виглядає цілком традиційно, в дусі дещо модернізованого православного церковного розпису.

У свою чергу, Жанна Кадирова представила вирізані шматки розтрісканої асфальтованої дороги, які в просторі галереї стають схожими на абстрактні картини, та асфальтову кулю біля входу до арт-центру.

Про оригінальність і майстерність цих творів можна сперечатися, однак все ж таки обнадіює те, що перемогли такі несхожі художники.

Ще одна цікава закономірність — визнання, по суті, отримала група Р. Е. П. (Революційний експериментальний простір), котра вперше заявила про себе сім років тому, під час помаранчевої революції, адже Кадан і Кадирова — найактивніші учасники об’єднання, а загалом серед номінантів було четверо «репівців». Отже, постпомаранчеве покоління цілком утвердилося в житті, а ось наскільки це добре для нашого мистецтва загалом — покаже час.