Новий сайт PinchukArtCentre
Перейти
укр
рус
eng
ГоловнаПреса про насУкраїнськіДвадцять відтінків молодого

Двадцять відтінків молодого

8 листопада 2013

20 українських художників номінантів на премію PinchukArtCentre 2013 - представили свої роботи в просторі мистецького центру. Всі арт-об'екти були створені спеціально для цього проекту в співпраці з куратором РАС Бйорном Ґельдгофом. Ця виставка заявлена як панорама молодого українського мистецтва. Із майже тисячі поданих заявок відбіркова комісія обрала 20 найбільш самодостатніх та перспективних учасників. Серед них і бувальці (приміром, учасниця Венеційської та Московської бієнале, лауреатка Премії Казимира Малевича Жанна Кадирова чи скандально відомий співець шахтарських буднів Роман Мінін), і нові для дискурсу актуального мистецтва імена (Олег Грищенко, Андрій Хір). За словами Бйорна Ґельдгофа, цьогорічна експозиція свідчить про те, що українське мистецтво нарешті не лише інтуїтивно намацало, а й усвідомило свій потенціал. «Попередні творчі спроби молодого покоління, - коментує Ґельдгоф, - були ближчими до акти-візму. Тепер же ми бачимо глибоке про-працювання контексту».

Роботи багатьох учасників видаються вторинними, подекуди через натягнуту проблематику, подекуди через несміливе поводження з матеріалом. Здається, що, проробляючи український контекст, художники обрали «безпрограшні» універсальні теми замість хистких, але значно більш проникливих приватних моментів. Міліцейська тема в інсталяції Миколи Рідного, міські ритуали Володимира Воротньова, проблеми менталітету в Євгенії Білорусець, минущість повсякденного в Анни Звягінцевої та Марії Куликовської - ці концепти вже стали затертими платівками актуального мистецтва. Водночас роботі з простором Лади Наконечної та роботі з культурним кодом Олега Грищенка бракує рішучості. Проекти Олександра Курмаза, Андрія Хіра та Відкритої групи балансують на межі контркультури і є радше пошуком, аніж реалізацією усвідомленого мистецького потенціалу.

Утім, є й по-справжньому дотепні роботи. Серед них аудіоінсталяція Івана Світличного, де звуки об'єктів записано й пропущено крізь електронні фільтри. Затримавшись у певній точці між динаміками, можна відчути, як шум впорядковується й перетворюється на звукову скульптуру. Аліна Копиця переміщає відвідувачів до гральної кімнати, де в спогляданні об'єктів та невинних іграх їх запрошують досліджувати власну сексуальність. Роман Мінін до створення свого «Плану втечі з Донецької області» залучив цілу групу дітлахів, що зробило об'єкт документальним. Зразок твору в роботі (work in progress), також документального, запропонував глядачам Добриня Іванов. Доки триватиме виставка, художник в окремій звукоізольованій кімнаті бесідуватиме з близькими йому людьми. Підсумком цих інтерв'ю має стати об'єкт, що втілюватиме самовідчуття художника. Група Synchrodogs зображає у фотографіях паралельні виміри, в яких змінюється форма людського тіла, воно втрачає старі можливості, але набуває нових. Відеоінсталяція Олесі Хоменко фіксує дію живописання, асоціюючи її з біологічною творчою енергією-материнською. Апофеозом експозиції стає «Монументальна пропаганда» Жанни Кадирової - кількаметрова мозаїка, де в соцреалістич-ній естетиці з'являються герої суспільства споживання, ідеальні рекламні образи, що обіцяють щасливе життя (на фото). Кадирова, як і чимало інших учасників, у межах проекту РАС спробувала працювати з новими для себе мистецькими засобами. Кого міжнародне журі назве надією українського мистецтва, стане відомо в грудні 2013 року. Тим часом відвідувачі можуть віддавати голоси за майбутнього володаря призу глядацьких симпатій.

Джерело: Тиждень