укр
рус
eng
ГоловнаПреса про насУкраїнськіPublic Movement: «перформанс – це постійне дослідження»

Public Movement: «перформанс – це постійне дослідження»

5 грудня 2014

Цього року до шорт-листу номінантів на здобуття премії Future Generation Art Prize потрапив ізраїльський арт-гурт Public Movement. Учасниками цього гурту є не лише художники, а й танцівники, актори, і навіть програмісти, а їхні роботи — це перформанси, за допомогою яких вони вивчають взаємодію людей у публічному просторі. 

У рамках виставки номінантів Public Movement представили для української публіки перформанс «Перехрестя». Для цього було відібрано шістьох українців, які втілили у життя ідею мистецького гурту. Напередодні повторного показу «Перехрестя» ми поспілкувались з ізраїльскими перформерами про особливості їхньої мистецької діяльності та про зміни в Україні.

Розкажіть про те, як було створено Public Movement?

Спочатку у Public Movement було двоє учасників — у грудні 2006 Дана Яхаломі та Омер Крігер створили групу. І уже влітку 2007 відбувся перший серйозний перформанс. За три роки (у 2010-му) Омер покинув групу і відтоді Дана є керівником Public Movement. За цей час склад група багато разів змінювався.

Скільки у Public Movement сьогодні учасників?

Вісім чи дев’ять. Насправді у різних проектах беруть участь різні члени групи. Дана як лідер часто реалізовує певні проекти самостійно. До прикладу над «Перехрестям» —перформансом, який ми готували як номінанти на здобуття премії Future Generation Art Prizeпрацювали Дана Яхаломі, Саар Шекелі та Галі Лібрадер, а також Аміт Дрорі. Дослідження і робота над концепцією проекту почалися у серпні, коли Дана, Саар і Аміт приїхали до Києва.

Скільки часу знадобилося для підготовки перформансу «Перехрестя»?

Здається це проект, який ми підготували у найбільш стислі терміни. Після того як ми приїхали в Київ і почали своє дослідження, у нас з’явилося декілька ідей. Загалом ми мали півтора місяця — мовою Public Movement це «нічого». Та за цей час ми вибудували концепцію, зібрали українську команду і підготували її до перформансу. Цей проект потребував чимало зусиль як з нашого боку, так і з боку Pinchuk Art Center.

Якими були ідеї, що передували «Перехрестю»?

Дослідження було спрямоване на виявлення перформативних можливостей публічного простору міста. Ми намагалися зрозуміти, чим живуть вулиці Києва сьогодні, адже багато чого сталося за останній рік. Цікаво, що залишилося у пам'яті цих вулиць і наскільки широке поле дій людина може реалізувати тут.

За останній час багато чого змінилося в Києві, та й в Україні загалом. І наше дослідження саме про ці зміни і те, як люди сприймають їх. Ми завжди намагаємося працювати з контекстом, у якому створюємо наші проекти. Існуючі умови самі диктують нам те, яким чином має будуватися перформанс. Адже ми відтворюємо реальність у своїх роботах.

У своїх роботах ви піднімаєте теми жорстокості, насильства, революцій і навіть війн. Ви обираєте такі теми, тому що ваша країна тривалий час перебуває у стані перманентного конфлікту?

Насправді жорстокість і насильство — це те, що впадає у вічі, але не є основою для нас. Найбільше нас цікавить процес взаємодії і роботи у групі, а уже частиною цього процесу бувають жорстокість і насильство.

У своїх перформансах ми часто запозичуємо дії, ніби копіюємо, використовуємо рухи солдатів, полісменів, протестувальників. Дуже важливим для нас є не судити їх. Ми намагаємося подивитися на них, як на сильну групу, яка взаємодіє. І зрозуміти, які цінності несе така група. Зрештою це допомагає нам далі реконструювати цей досвід і відкривати нові можливості взаємодії на вулицях.

Ще один важливий аспект — це форма. Коли люди однаково одягнені, вони завжди щось символізують. Будь це форма солдатів, чи полісменів, вона завжди говорить: «ми частина чогось значного, ми сильні, ця уніформа дає нам владу держави». Наша ж форма говорить про те, що ми є частиною мистецької групи, яка злагоджено діє разом.

Тож дослідження Public Movement в першу чергу про взаємодію небезпечного, жорстокого з прекрасним та привабливим. Ми ніколи не вішаємо ярликів «це погано», а «це жорстоко»—  намагаємося не судити ззовні, а розуміти зсередини.

Для українського суспільства перформативне мистецтво дуже незвична форма.Public Movement займається цим уже багато років. Що вас приваблює у цій мистецькій формі?

Саме те, що це не досить поширене явище. Наші перформанси завжди пов’язані з публічним простором, і для нас це не просто якісь дії на вулиці, це створення нових можливостей людської поведінки. Коли ми працювали з нашими українськими перформерами (шість осіб, яких Public Movement відібрали для участі у своєму проекті —прим. ред.) нам справді здавалося, що ми конструюємо якісь нові можливості, варіанти поведінки людей на вулицях Києва.

Загалом перформанс — це постійне дослідження. Адже дія щоразу змінюється, завжди з’являються чинники, які не можна передбачити, і вони диктують нові правила гри. Повторити один і той самий перформанс із повною ідентичність не реально.

Ми вже згадували про те, що намагаємося не судити ззовні, а розуміти зсередини. Перформанс для нас — це конструювання реальних ситуацій, можливість пережити їх і отримати новий досвід. Адже по-справжньому зрозуміти щось ми можемо лише тоді, коли переживемо це, не споглядаючи з боку, а будучи безпосередньою частиною процесу.

Так, коли ми працювали над перформансом «Перехрестя», ми намагались сконструювати такі умови, за яких відбувалося б декілька можливих взаємодій: перформерів у групі та групи з аудиторією. Таким чином вони залежали одне від одного і усі були учасниками одного дійства.

Багато глядачів у «Перехресті» впізнали натяк на те, що відбувалося на Майдані. Ви справді хотіли пов’язати  свій перформанс із цими подіями?

І так, і ні. Ми не хотіли дуже спиратися на ті події, адже то була дуже складна ситуація. З огляду на те, що ми - іноземці, ми гадаємо, що є певні обмеження у тому, що можна говорити про Майдан з такої позиції.

Водночас, це справді таки про нього, тому що сьогодні все, що відбувається на вулицях Києва, пов’язане з революційними подіями. І той факт, що ви йдете вулицею, яка розташована так близько до Майдану, теж нагадує про нього. Досвід, який ви отримали, змінив публічний простір, політичне середовище, і те, що можна роботи, а що ні.

Перформанси Public Movement достатньо провокативні. Як наприклад, епізод -інсценізація аварії, коли дівчину збиває автівка. У вас не бувало проблем з міліцією?

Перформанс з аварією ми виконуємо уже 9 років і реалізовували його у різних місцях. І щоразу нас арештовували. Ви ж розумієте, міліція любить, щоб усе було під контролем.

У Києві ж була зовсім інша ситуація. Усе було попередньо узгоджено з міліцією. Ми хотіли провести серйозний перформанс, вдатися до різних деталей. Якби ми не попереджували міліцію — це був би дуже короткий перформанс.

А ви маєте освіту в галузі мистецтва?

У Public Movement є фахівці з будь-яких сфер. Перша освіта Дани пов’язана з хореографією, пізніше вона вивчала філософію. Саар — магістр у сфері театрального мистецтва, пов’язаного саме з перформансом. До речі, він також і програміст. А саме Public Movement надихнуло його на вивчення перформансу.

 Галі — акторка і танцівниця. Омер, який був одиним із засновників Public Movement— магістр образотворчого мистецтва. Інші учасники групи також мають мистецьку освіту.

Public Movement для нас є методом висловлювання. «Перехрестя» закінчується танцем. Але ж не усі перформери є професійними танцівниками. І це було важливим. Тому що для нас цікаво працювати з реальними життєвими ситуаціями: з тим, як звичайні люди ходять, жестикулюють, взаємодіють з іншими. Повертаючись до питання освіти, можу сказати, що у деяких перформансах хореографічна освіта, до прикладу, може завадити виконувати звичайні рухи, які мають виглядати природньо і життєво.

Автор: Ірина Седень
Джерело: Art Ukraine