Новий сайт PinchukArtCentre
Перейти
укр
рус
eng
ГоловнаПреса про насУкраїнські«Крихкий стан»: Маріна Абрамовіч та Ай Вейвей у Києві

«Крихкий стан»: Маріна Абрамовіч та Ай Вейвей у Києві

18 червня 2017

У суботу, 17 червня у PinchukArtCentre відкривається міжнародна групова виставка «Крихкий стан» / «Fragile State».

The Village Україна бере участь в експерименті Маріни Абрамовіч, а також спілкується з арт-директором центру Бйорном Гельдхофом та колумбійським митцем Оскаром Мурільйо.

Молодий чоловік у повністю чорному одязі дивиться тобі прямо у вічі. Підкреслено спокійним голосом пояснює, що особисті речі необхідно залишити в камері схову, а звук телефону вимкнути. Після ствердного сигналу на запитання про те, чи ти готовий, бере тебе за руку. На очі одягає цупку пов’язку, на вуха – навушники зі звукоізоляцією. За руку фасилітатор проводить тільки до певної межі. Далі ти сам – у повній пітьмі.

Перший інстинкт – знайти точку опори. Рука мимоволі починає шукати стіну. Як хокеїст-початківець біля бортика, кілька хвилин пересуваєшся уздовж стіни. Згодом з’являється усвідомлення того, що ти рухаєшся по колу. Та відчуття, що от-от експеримент перетвориться на злий жарт, і на тебе вискочить якийсь монстр, не зникає. У певний момент починаєш сумніватися: на голові в мене точно пов’язка, а не VR-шолом?

Нічого подібного, втім, не відбувається. Головна ідея експерименту Маріни Абрамовіч – створити відчуття порожнечі. Це відчуття, з яким щодня борються люди з проблемами зору та слуху.

Проте сербська мисткиня не обмежується однією лише темою емпатії. Перформанс «Генератор» – це ще й цікавий соціальний експеримент. Адже навпомацки поруч із тобою коридором рухаються й інші учасники. Тож кожне несподіване зіткнення (нехай і в формі ненавмисного дотику рук) стає бліц-раундом у вправі з соціальних комунікацій.

Бйорн Гельдхоф

Експеримент Маріни Абрамовіч здатен передавати відчуття крихкості – емоційної, розумової, фізичної. Ідеться про імітацію стану, в якому людина позбувається базових відчуттів: зору, слуху тощо.

Основа цього досвіду – пустота. Адже пустота дає змогу в повній мірі відчути нові можливості. Приміром, простий дотик до руки у порожнечі сприймається зовсім інакше. Ця порожнеча відкриває можливості для змін.

І хоча це надзвичайно індивідуальний досвід, як на мене, він також має і політичне значення.

Політичне значення має і представлена на виставці експозиція китайського митця і дисидента Ай Вейвея. Це його робота 1995 року «Впускання вази», втілена в форматі конструктора LEGO.

Митець впускає не звичайну вазу, а старовинну реліквію династії Хань. Період цієї династії вважається золотим віком культури Китаю.

Можна уявити, яку реакцію здатен викликати такий вчинок – розбиття тисячолітньої вази. Та на всі звинувачення в провокації Ай Вейвей відповідав цитатою колишнього китайського лідера Мао Цзедуна: «Перед тим, як будувати нове, треба зруйнувати старе».

Наступна експозиція – робота колумбійця Карлоса Мотти. На його картині зображені фортеці на узбережжі. Це замки, що будувалися колоністами для майбутнього захоплення Латинської Америки.

Відповідно, вони позначали неминучий кінець цивілізацій, присутніх досі у цій частині світу. Разом із роботою Ай Вейвея відкриття виставки розглядає визначення fragile state в історичному та політичному контекстах.

Та ці експозиції ведуть діалог із наступними роботами. Вони розглядають термін «крихкий стан» в іншому сенсі – в тому, що стосується вразливості людської природи. Темою цих робіт є різні етапи емоційних станів людини.

Наприклад, це праця Урса Фішера. Він осмислює крилатий вислів memento mori (з лат. – «пам’ятай про смерть»). Це здійснено у формі автопортрету майстра за столом. Скульптура дивиться на свічку – і сама немовби є свічкою. За час виставки все зотліє – і свічка, і стіл, і скульптура.

Концептуальну лінію особистої крихкості продовжує робота Бартеломі Тогу. Вперше ця експозиція побачила світ під час цьогорічного нагородження Duchamp Prize у Парижі. Ці вази митець розписав вручну. Надихався при цьому Тогу дослідженнями вірусів ВІЛ та Еболи.

Ці вази слугують посудом для води. З одного боку, вода може очищувати. З іншого – вона здатна і переносити віруси, а отже й заражати людей.

Робота, що закінчує першу частину експозиції – це робота іспанця Сантьяго Сьєрри. Вона повертає виставку в сучасний політичний контекст, знову роблячи акцент на терміні «вразлива держава». Відеоінсталяція зображає вогонь, який буквально пожирає сенси.

Робота була виконана в 2012 році у Валенсії. Цей період – кульмінація економічної кризи в Іспанії: чимало людей втратили роботу, врешті Європейський Союз був змушений надати іспанському уряду 100 мільярдів євро фінансової допомоги. Ця ситуація поставила майбутнє цілої держави під загрозу. Понад те, вона актуалізувала сепаратистський рух у Каталонії.

Наступна робота називається «Кінець цивілізації». Шотландець Дуглас Ґордон зображує, як горить рояль поблизу Адріанового валу. Ця стіна відділяла територію Римської імперії від варварів, проводячи кордон між цивілізованим і варварським світами. Зараз це кордон між Англією та Шотландією.

Ця тема може здатися актуальною і в сучасних умовах. Зокрема, з огляду на вихід Великої Британії з ЄС. Вона порушує безліч запитань: що таке кордон? чи потрібні нам кордони? як у майбутньому складатимуться відносини Англії та Шотландії?

Оскар Мурільйо

«Можливість зміни» – це не лише про зміни, а й про взаємозв’язки. Увесь мій творчий процес опирається на опрацювання вражень, які я переживаю. Тож і ця поїздка до України для мене стала дуже важливою. Я єдиний художник, який особисто представляє тут свою виставку. У мене немає команди асистентів. Тож цей досвід – моя власність.

Я намагаюся максимально далеко відходити від західного канону. Для мене мистецтво не є інструментом донесення певної точки зору. Це спосіб доторкнутися до світу, відчути зв’язок із ним.

Проект «Частоти», частиною якого є ця картина, розпочався два роки тому. Він є моєю спробою доторкнутися до світу і краще його зрозуміти.

Мене завжди зачаровував період дитинства. Це той вік, коли людина є справді вільною. У цьому віці ми ще не перебуваємо під тиском суспільства, тому можемо собі більше дозволяти. Це свобода вираження, це гнучкість.

Я зібрав у 28 містах по всьому світу малюнки на шкільних партах. На них імена, прапори, актуальні події – те, що цікавить школярів. Не боюсь визнавати, що ця експозиція – об’єкт моїх ревнощів. Адже ми, дорослі, вже ніколи не будемо так дивитися на світ.

Автор: Ярослав Друзюк
Джерело: The Village