Новий сайт PinchukArtCentre
Перейти
укр
рус
eng
ГоловнаПреса про насУкраїнськіБйорн Гельдхоф: «Більше говоріть про свої роботи, боріться за них, приймайте критику»

Бйорн Гельдхоф: «Більше говоріть про свої роботи, боріться за них, приймайте критику»

6 квітня 2018

30 березня PinchukArtCentre у партнерстві з One Love Coffee провели зустріч «Розмова за вином» з Бйорном Гельдхофом, арт-директором PinchukArtCentre. Напередодні заходу журналіст CHERNOZEM Роксана Рублевська поспілкувалася з Гельдхофом про специфіку роботи в PinchukArtCentre, роль куратора і проблеми сучасного українського мистецтва.

Ваша кар’єра в PinchukArtCentre почалася близько 10 років тому. Як ви оцінюєте цей період?

Ви почали з самого об’ємного етапу в моїй біографії, про який я ладен говорити годинами … (сміється). Якщо серйозно, то вважаю цей період неймовірно цікавим та плідним. З художньої точки зору стався справжній бум: з’явилася ціла плеяда молодих художників, починання яких PinchukArtCentre дуже підтримує. Однак варто відзначити головне: за 10 років змінилася країна, що зробило мій кар’єрний досвід тут дуже емоційним.

Раніше ви досліджували європейське, зокрема бельгійське, сучасне мистецтво. Чи складно було перелаштуватися на український арт? Наскільки гостро відчувалися відмінності культурних кодів?

Звісно, було складно перелаштуватися на вивчення нової для мене культури, спочатку я припускався помилок, орієнтуючись на свою попередню практику. Проте українська арт-сцена є унікальним феноменом. Художники і глядачі тут однаково відкриті, що є найвищою цінністю в мистецтві.

Якою, на ваш погляд, є роль куратора в арт-системі?

Для мене куратор – це людина, яка надає можливості. Коли є ідея, я, як куратор, роблю все для її втілення. Також я виступаю в ролі критика, що передбачає ведення дискусій з художниками і особливу чутливість у сприйнятті їх робіт.

Багато українських кураторів, на превеликий жаль, не мають спеціальної освіти і навіть досвіду, а є, наприклад, продюсерами виставкових проектів або власниками галерей, а часом навіть поєднують у собі функцію художника. Все це виглядає дуже наївно. Яке ваше ставлення до такого парадоксу, характерного виключно для пострадянських країн?

Існує маса різних методів і кураторських практик. Якби я спробував стати художником, у мене виходило б дуже кепсько. Цей факт виключає будь-яку мою спробу підказувати художникам ідеї та способи створення їх робіт. Однак багато авторів ототожнюють кураторську роботу з винятковим інтелектуальним зусиллям. Це вірно, але важливі й емоції, критична оцінка, менеджерський досвід. Я не можу стверджувати, що українські куратори недостатньо компетентні або незалежні. Для мене важливо, що всі вони розвивають голос українського мистецтва, створюючи реальні проекти.

Чи існує якийсь конфлікт між інституціональним та галерейним мистецтвом?

Це дуже хороше запитання, але, на жаль, я не можу відповісти однозначно. Дана проблема існує, але вона комплексна і потребує комплексного вирішення. Безумовно, є художники, у яких налагоджена співпраця з галереями, і часом, завдяки зусиллям галериста, автор стає відомим і в інституціях, але не можна стверджувати, що комерційний художник – обов’язково поганий. Просто завдання інституції дещо інше: займатися просвітництвом глядача, надавати можливості для розвитку культури і нових цінностей. Мене, наприклад, ніколи не хвилювало питання, як продається конкретний художник.

Дана проблема існує і в розвинених західних країнах?

Зараз в Нью-Йорку триває судовий процес: успішний галерейний художник звинувачує 5 найбільших музеїв міста в тому, що його роботами несправедливо знехтували. Тому вважаю, цей конфлікт є актуальним і для інших країн. Часом такого роду проблеми варто розцінювати, як можливість удосконалити експертизу інституцій, позбавившись від консерватизму.

Чи повідомляє вам засновник PinchukArtCentre Віктор Пінчук, якою має бути стратегія розвитку інституції? Чи вільні ви у виборі кураторських практик або це також обговорюється з вашим керівництвом?

Я повинен доходити згоди з паном Пінчуком в питаннях подальшого розвитку центру. Він знає, навіщо створив цю інституцію, і які трансформації необхідні надалі для того, аби вона залишалася однією з провідних. В день ми приймаємо більше 1800 відвідувачів, і несемо велику відповідальність за якість та характер експозицій. Якщо говорити про вибір кураторської практики, то тут я повністю незалежний.

Що, на ваш погляд, становить реальну загрозу для українського мистецтва: повільне занурення у комерційний дизайн, політичні переслідування інакомислячих художників чи наближення краху капіталізму?

Я вважаю, що існує велика загроза свободі слова, і вважаю, заслуга PinchukArtCentre в тому, що ми завжди були здатні відстояти провокаційні виставки і думки авторів, зберігаючи здатність до критичного мислення. Крах капіталізму також не зміг би знищити українську арт-сцену, так як багато художників тут не мають комерційного успіху. З іншого боку, якщо місцевий арт-ринок стає сильнішим, художники отримують можливість створювати більше творів, не обмежуючи себе в матеріалах і їх кількості. Вони зможуть ризикувати, отримувати міжнародне визнання і це посилить голос мистецької спільноти України.

До виставок PinchukArtCentre деякі шановані представники арт-спільноти ставляться упереджено, звинувачуючи у використанні західних кліше, репрезентації західного мистецтва, фокусі на проблемах, не зовсім характерних для наших широт. Як ви ставитеся до цього?

Я не можу відповідати за всіх представників української арт-спільноти. Коли ти щось робиш, повинен бути готовим до критики, іноді невиправданої, заснованої на особистих переконаннях. Просто подивіться на історію PinchukArtCentre, на нашу дослідницьку платформу, де молоді мистецтвознавці займаються вивченням культурних пластів України. В цьому я не бачу фокусу на Заході. Зверніть увагу на сміливість Віктора Пінчука, який стільки років поспіль продовжує розвивати сучасне мистецтво в умовах соціальної та політичної нестабільності. Він вірить, що культура здатна змінити свідомість і речі навколо. Безсумнівно, ваші колеги можуть критикувати діяльність інституції, але важливо не забувати її заслуги.

Чи може мистецтво в умовах соціально-політичної турбулентності, що триває в Україні, виконувати функцію завуальованої політичної пропаганди?

Ні. Якщо робота є пропагандою, вона перестає бути художньою. Однак мистецтво – це дійсно політичне явище, воно провокує вас мислити, підштовхує до певних рішень, до вибору влади в тому числі.

Чи знаєте ви про проблему еміграції перспективних художників? Багато хто прагне отримати гранти або заручитися підтримкою європейських галерей, аби творити своє мистецтво далеко за межами країни.

На жаль, так, і проблема є серйозною, тому PinchukArtCentre вважає за необхідне підтримувати молодих художників. Розумію, що для багатьох з них ідея покинути країну здається привабливою. Я можу сказати парадоксальну річ: я б не хотів опинитися десь в іншому місці. В Україні є особлива енергетична міць. Чи просто в тут? – Ні, а хіба має бути просто? Потрібна сміливість залишитися і будувати, приймаючи всі ризики й виклики, і я завжди щасливий, коли бачу такі приклади.

Чи помічаєте ви тенденцію молодих авторів наслідувати західних, більш успішних, колег?

Ймовірно, вони успадковують певні стратегії, але те, про що вони говорять, їх художня мова, техніка – унікальні.

Зараз в інституції проходить виставка 20 номінантів п’ятого конкурсу на здобуття Премії PinchukArtCentre. За якими критеріями будуть відібрані переможці?

Ми ще не оголосили склад журі, і оскільки міжнародна експертна комісія щороку різна, критерії, згідно з яких, обирається переможець, також змінюються. Журі оцінюватиме роботу кожного учасника, і, гадаю, розставлятиме свої акценти. Хтось цінує сміливість роботи, хтось – її актуальність або послідовність дій автора. Часом результати голосування непередбачувані.

Головна рекомендація, яку ви можете надати художникам- початківцям?

Більше подорожуйте, менше споживайте, говоріть про свої роботи, боріться за них, приймайте критику і давайте відсіч. Зрештою, ви – художник, і краще знаєте, чим займатися … (сміється).

Автор: Роксана Рублевська
Джерело: CHERNOZEM