Новий сайт PinchukArtCentre
Перейти
укр
рус
eng

Художник №1

30 квітня 2009

За останнім щорічним рейтингом британ­ського журналу Art Review 43-річний Демієн Герст очолив сотню «найвпливовіших людей у світі мистецтва».

У вересні минулого року, водночас із початком світової фінансової кризи, Sotheby's провів персо­нальний аукціон Демієна Герста. Нечувана річ - персональний аукціон художника, та ще й прижит­тєвий! Проте Sotheby's за 264 роки свого існування помилок зробив небагато. Ось і цього разу за два гарячі вересневі деньки наторгував 111 мільйонів фунтів. У торгах активно брав участь наш Віктор Пінчук. Преса напосілася на Віктора: «Що купили, за скільки купили?» - Приїжджайте до Києва, по­бачите, - відповів стратег Пінчук, - ми готуємо найбільшу в історії виставку Герста». Сказано - зроблено.

24 квітня в PinchukArtCentre відкрилася мега-виставка Герста: понад 100 робіт, від початку 1990-х до 2009-го.

У діях найстарішого Аукціонного дому та на­шого головного колекціонера простежується чітка логіка. За рік до аукціону лондонська галерея White Cube продала діамантовий «Че­реп» Герста за 100 мільйонів доларів! Герст став найдорожчим із художників сьогодення. 100 мільйонів, 111 мільйонів - свідомість со­ціуму бомбардується цими мільйонами, як ра­діаційними часточками.

«Від київських дівчат мені реально зносить дах», - загравав «найдорожчий» із журна­лістками в  коротких спідничках.  Ще йому страшенно подобається наша «Баба з мечем». Сказав, що не проти щось і своє утнути на київ­ських пагорбах. Знаючи роз­мах Герста і його приятеля Віктора,   можна  чекати чогось    розчленовано-шокуючого.   Пан  Пінчук якраз  будує  свій         Музей сучасного мистецтва - зуба даю, що перед ним височітиме творіння Герста! Один такий homo як частина виставки вже постав у внутрішньому дворі «Арени», лякаючи завсідників затишних кафе. Звикнуть, зате яка тема для розмови! Поруч із homo побудували павільйон зі слав­нозвісними акулами у формальдегіді: одна ці­ленька, друга - розпиляна навпіл. « Смерть по­яснена», - не стомлюється шокувати Герст. Винахідливий маркетолог, Герст привіз для киян свій ніби-винахід - spin-машину, а на­справді запатентовану центрифугу, у якій під дією відцентрових сил наляпані на папір фарби розлітаються кольоровими салютами. Хід безпрограшний: магія барв і підпис Гер­ста на паперових заготовках змусили молодь вистоювати кількагодинну чергу за можли­вість отримати з магічної машини веселко­вий череп чи метелика.

До речі, Герст підтримав благочинну іні­ціативу свого друга Пінчука. Напередодні вернісажу Демієн із Віктором урочисто від­крили в Києві Центр допомоги немовлятам. Демієн виділив для цієї справи власну кар­тину (звісно, з черепом!), яку Пінчук продав через аукціон. Лікарню обладнали на виру­чені гроші - 300 тисяч фунтів. На вернісаж приїхала сила-силенна сліпу­чих зірок: директор галереї Tate сер Ніколас Сєрота, директор Tate, куратор цьогорічної Венеціанської бієнале Даніель Бернбаум, скульптор Джеф Кунц, актор Деніель Крег. Усіх селебрітіз трішечки меншого розмаху й не перелічити.

Виставка була справді величезна - Герст привіз усе,  що  сотворив  іще  з почат­ку 1990-х, зокрема й такі ранні іконічні скульптури,   як   «Тисяча   років»   (1990), як сказано у прес-релізі. Гарна така «іконічна скульптура»: відрубана коров'яча голова, кров густою калюжею і хмара жирних мух... Вони тут літають, їдять, множаться, дохнуть. Інтерак-тив -це суперсучасно. Обов'язкова «фірмова» вівця у формаліні. Не поталанило ще одній коро­ві: цю сердегу Демієн із підручними просто пові­сили, як на бійні. Із розпанаханого живота вива­лилися бебехи. У страхітливій калюжі штучної крові валяються купюри. Підпис: «Іракські гро­ші» - жахає «політкоректністю».

Враження від очікувано похмурих інсталя­цій дещо згладжують онтологічно-позитивні кольорові крапки (spot painting - так на­зиває свою крапкотворчість невгамовний Герст), які вкривають геть усі вільні місця в PinchukArtCentre, бомбардуючи свідомість бадьорим горохом. У 2003-му цим горохом покрили космічну станцію Beagle-2 та відпра­вили її на Марс: Герст - майстер прилашто­вувати свої роботи.

Цикл Skull Paintings - 40 картин із черепа­ми, написані за останні два роки, означено як «світову прем'єру». Після продажу свого «Черепа» за $100 мільйонів Герст відчуває до черепів особливу ніжність. Навіть налагодив спільно з Levi's лінію джинсів із черепами - всього по $4000!

Органними розкатами ллється Герст залами PinchukArtCentre. Якщо слухати цей Рекві­єм цілком, великою формою, - таки вражає. Життя-смерть-гроші-любов-СНІД, безкінечні черепи й незліченні метелики творять якусь похмуро-веселкову фантасмагорію. «У Неба й Землі - нема співчуття, вся тьма речей для них - як те солом'яне опудало, що спалюють його при жертвуванні», - сказано в найдавні­шій книзі Дао Де Цзин.

Хто ж такий цей Мідас, один дотик руки яко­го перетворює черепи на золото? Народився 7 липня 1965 року в портовому Брістолі. Тато - механік, мама - дрібна чиновниця. Батьки розлучилися, коли Демієну було 12. Вулиця, прискіплива увага поліції... Мама від гріха по­далі перебралася з Демієном у спокійний Лідс. Там Герст трохи повчився в місцевому арт-коледжі - хлопець був здібний, проте заважа­ли алкоголь і наркотики.

Справи змінилися на краще, коли Демієн по­дався в лондонський Goldsmith's-коледж. У се­редині 1980-х там зібралися ще ті шибайголови. Герст і тут прославився як найневгамовніший. Утім, Голдсмітс усе ж таки був не зовсім зви­чайним закладом - там давали завдання прак­тичні: придумати виставку якомога скандаль­нішу, знайти приміщення якнайнезвичайніше, влаштувати сенсацію.

Під групову студентську виставку 1988 року Freeze («Заморожування») Демієн знайшов похмуру місцину в старих лондонських доках, де вуличне сміття копичилося страхітливими інсталяціями. На виставку заглянув рекламний магнат Чарльз Саатчі - й купив усе це сміття! Саатчі своїм рекламним носом відчув: ось воно, мистецтво майбутнього.

А вже який Герст майстер вигадувати химерно накручені назви! Чого варта хоча б така: «Не­можливість фізичної смерті в уяві живої істо­ти»...

Смерть стала його музою, тварини й акваріуми з формаліном - палітрою. Корови, вівці, сви­ні - не злічити.

Згодом про ідею своєї славнозвісної розпиля-ної акули сам Герст розповідав: «Спочатку я почав її просто малювати: хотілося втілення са­мої смерті (Герст завжди комфортно почувався поруч зі смертю: подивіться хоча б на старий чорно-білий фотознімок часів навчання в арт-коледжі, де він посміхається поруч зі страхітли­вою головою з моргу!). Покрутив-покрутив - щось не страшно. Зняти на відео ? Виходить клуб кіномандрівників. Дай-но запхаю до акваріуму справжню акулу!» Герст купив велику тигрову акулу в якогось австралійського рибалки за 500 фунтів, обробив її з допомогою таксидермістів та помістив у акваріум із формаліном.

Акулу під акомпанемент гучних протестів «зе­лених» виставив у своїй галереї Саатчі. Тоді вперше й пролунала назва Young British Artists (YBA) - молоді британські художники. Мети­куватий Саатчі відразу хотів номінувати Герста на Тернера, найпочеснішу для художника пре­мію Великобританії. Утім старомодні академі­ки, члени журі, не «повелися» на акваріуми з формальдегідом.

Проте Саатчі не впадав у відчай і вже наступно­го, 1993-го, проштовхнув свого улюбленця на Венеціанську бієнале. Цього разу були корова і теля, розрубані на частини. Називалися, як за­вжди, зворушливо: «Розділені мати і дитина». Венеціанська бієнале для багатьох могла б ста­ти вінцем кар'єри. Та не для Герста - для нього все тільки починалося.

Тоді саме почав набирати силу Берлін - його шалено пхали вгору як столицю «нової Європи». Стратег Саатчі умовив Герста на рік по­їхати до Берліна, влаштував його на вчену сти­пендію DAAD - на цій стипендії трохи пізніше сидів у Берліні й наш, український, Герст, - Чічкан. Із молодого лондонського хулігана тре­ба було зробити світову зірку. Коли повернувся в 1995-му, примусив його знову номінуватися на Тернера - і цього разу успішно! До ЗО ро­ків у нього було все: Венеціанська бієнале, пре­мія Тернера, батьківське піклування головного британського галериста Саатчі.

Далі невгамовний Саатчі придумав мега-виставку всієї генерації YBA. У 1997 - 1999-му ця виставка зі «скромною» назвою «Сенсація» проїхала за маршрутом Лондон - Берлін - Нью-Йорк. Обурений мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані вимагав закрити нахабну британську виставку, що ображала почуття віруючих. Але у справі це тільки додало розголосу: про YBA за­говорили всі!

У 2003-му Герст розлучився з Саатчі - заба­гато мільйонів доводилося ділити. Тим більше, в Лондоні саме почала входити в силу галерея його давнього приятеля Лжея Джопліна White Cube, й подальші плани Герста були пов'язані здебільшого з нею.

Справи йдуть непогано. Можна й не напружу­ватися. Сьогодні стомлений нарзаном Герст живе собі з дружиною та трьома хлопчиками в старому сільському будинку на півночі Англії. Він кинув пити й палити, залишив хуліганство в далекому минулому й поставив на потік свої че­репи (в Лондоні невдовзі планує відкрити мере­жу магазинів, де продаватиметься його серійне мистецтво). До Києва радий приїхати, вже, зда­ється, вп'яте: «Мені подобається Київ, - каже дипломат Герст. - Далебі не Москва - він такий затишний. Мені подобається Віктор». А  нам як подобається!

 

Автор: Художник №1
Джерело: ART UKRAINE