Новий сайт PinchukArtCentre
Перейти
укр
рус
eng
ГоловнаПреса про насУкраїнськіПо кому звучить «Реквієм» Демієна Герста?

По кому звучить «Реквієм» Демієна Герста?

30 квітня 2009

До нас приїхав він - «великий і жахливий» Демієн Герст. Велика підсум­кова персональна виставка «Реквієм» - понад сто робіт найдорожчого у світі художника. Розмах дійства вражає. Навіть велетенський і просторий PinchukArtCentre не спромігся вмістити всі творіння художника. Організа­торам довелося вибудувати додатковий бокс усередині комплексу «Аре­на». Там виставляли експонати, які просто не вмістилися в основному при­міщенні, - роботи Герста «Заперечення смерті» (акулу у формаліні) та «Пояснення смерті» в розвиток теми - розтята навпіл акула у формаліні, а також кілька картин, що дуже нагадують дидактичний матеріал із підруч­ника з медицини - збільшені ракові клітини. Від експонатів природничого музею чимало інсталяцій виставки відрізняють лише закручені назви з пре­тензією на філософічність.

Іще одна робота, яка є просто збільшеною копією анатомічної моделі лю­дини, до вересня прикрашатиме внутрішній дворик «Арени». Кажуть, автор моделі навіть подавав на художника до суду, і Герсту довелося заплатити «відкупні» за плагіат. Утім художник цим не переймається й спокійно зізнається, що любить використовувати чужі ідеї у сво­їх роботах. А ось чим він, схоже, по-справжньому переймається, то це маркетингом і рекламою власної творчості.

Виставку монтували два тижні, все вивіряли до міліметра. Сьогодні Герст може собі дозволити втілювати власні задуми з допомогою численних асистентів, і вже складно точно визначити, яких саме робіт торкалася рука художника, а в яких він лише автор ідеї та куратор. На всі фінансові запи­тання - табу. Хоча кожен, хто відвідає виставку, зможе переконатися: все це коштує дуже дорого. Саме «з подачі» Герста на його виставці впер­ше в практиці PinchukArtCentre працюють гіди-екскурсоводи - чудово підготовлені (за участі самого Герста) хлопці та дівчата, котрі невтомно розповідають безкінечному потоку відвідувачів, як, коли, навіщо, з яких мотивів створювалася кожна з робіт. Що Герст при цьому думав, що хо­тів сказати тією чи іншою роботою.

Ні, він не вбиває тварин, він використовує для своїх робіт лише мертвих. Він замовляє їх через Інтернет, і як добре, що сьогодні завдяки Інтер-нету можна знайти все що завгодно. До того ж, він давно не використовує справжньої плоті тва­рин, бо у Великобританії це заборонено законом. Чому стільки черепів? Він їх просто ірраціонально любить.

Як до його творчості ставиться родина? Вважає його мистецтво жахливим, а його самого - тро­хи несповна розуму. Сьогодні Герст лишив позаду бурхливу молодість, сповнену алкоголю, тютюну, наркотиків і розпусти, став активним борцем із палінням (на добрій половині його робіт попіль­ничка й цигарка сусідують з усюдисущими черепами, символізуючи смерть), тихо й відлюдне живе з дружиною і трьома синами, займається добродійністю (напередодні відкриття виставки він спільно з Віктором Пінчуком відкрив у Києві Центр допомоги новонародженим) і продовжує створювати свої патологоанатомічні інсталяції, які, щоправда, все частіше доповнює витворами з барвистих метеликів, до яких у Герста спосте­рігається така ж ірраціональна симпатія, як і до черепів.

Художник каже, що виставка підсумовує вели­кий етап його життя й творчості. Чи означає це, що тему фізіологічної смерті в його творчості закрито й реквієм звучить саме по ній? Мало­ймовірно. На чому тоді він будуватиме свою стратегію? На метеликах? Чим шокуватиме пу­бліку, яка найбільше боїться саме цього - ди­витися в обличчя Тій, що з Косою?

Сучасне мистецтво - великий бізнес. Ви­ставка Демієна Герста підтверджує це, як ніщо інше. Сам Герст у Києві допомагав від­відувачам малювати імпровізовані картини на своїх spin machines та щедро ставив на них автографи, після чого пів-Хрещатика гуляло зі своїми фірмове упакованими творіннями. Хіба не геніально? Крім того, він відмовився від загальної прес-конференції та побажав дати українським медіа серію ексклюзивних інтерв'ю. Чотири години спілкування з україн­ськими журналістами - і мінімум інформації про себе та свою творчість у підсумку. Схоже, на це потрібен особливий талант. Art-Ukraine також отримав нагоду поспілкуватися з Демієном Герстом. Результат нашого спілкування пропонуємо вашій увазі.

Art-Ukraine: Ви багато займаєтеся доброчин­ністю. Наскільки у цьому Вам допомагає ста­тус найбагатшого художника?

Д. Г.: Знаєте, я вважаю, що мені в цьому сенсі справді таланить. Вам багато хто зможе під­твердити, що я задіяний у багатьох добродій­них проектах. Лише в Англії я маю чотири такі проекти. А коли привожу кудись свої вистав­ки, то завжди намагаюся долучитися до міс­цевих благодійних проектів. У цьому ми дуже схожі з Віктором Пінчуком. Лікарня, в якій я вчора побував, справді вражаюча. Це своєрід­на історія успіху

Art-Ukraine: Попри доволі похмуру назву Вашої виставки - «Реквієм», помітно, що вона все ж сповнена яскравих кольорів. Чи можна сказа­ти, що певний етап у Вашій творчості добіг кінця і Ви завершили дослідження теми смер­ті? Осягнули, що це таке?

Д. Г.: Не думаю, що це взагалі можна осягнути за життя. І, схоже, не лише я так думаю. Art-Ukraine: Чи справді Ви вважаєте, що в сві­домості живої людини смерть неможлива? Д. Г.: На цю проблему можна дивитися лише під певним кутом. Як на мене, усвідомлення крихкості життя його збагачує, додає барв, робить унікальним, дивовижним... Мабуть, саме тому я й не боюся теми смерті. Я дійшов висновку: якщо не можеш чогось уникнути, спробуй це збагнути. Я так і роблю.

Art-Ukraine: Але що це дало особисто Вам?

Д. Г.: Я зрозумів, що всім нам потрібно навчи­тися жити. Знайти всій власний спосіб життя. Семюель Беккет колись сказав: «Смерть - не привід робити собі вихідний». Звісно, в жит­ті потрібно щось планувати, але при цьому не забувати про смерть. Хіба квіти стають менш красивими від того, що приречені зів'янути? Навпаки, мені здається, що сам факт їхньої не­довговічності робить їх іще красивішими.

Art-Ukraine: У мистецтві тема смерті ціка­вила багатьох художників, її досліджували й Брейгель, і Босх, і Фріда Кало. Ви відчуваєте певну спадкоємність?

Д. Г.: Мені здається, неправильно буде від­окремлювати тему смерті від інших тем, таких як любов, Бог... Адже все це лише частинки великого поняття «мистецтво», покликаного доводити, що добро все-таки перемагає зло. Думаю, споглядання того, що нас лякає, роз­виває нас, рухає вперед. Власне, сьогодні бага­то художників керуються цим постулатом.

Art-Ukraine: Раніше світогляд художників фор­мувався під значним впливом релігійних догм, що, власне, й відображалося в їхній творчості. Ви ж уникаєте паралелей із релігійним світо­глядом...

Д. Г.: Моя віра у мистецтво - ось моя релігія. Та це, мабуть, через те, що справжня релі­гія - річ негнучка, вона нас обдурює. Але такою вже є людська природа - нам потрібно в щось вірити. Відповідно, мусимо вигадати для себе нову релігію. Релігія, особливо у тяжкі часи, має давати людині причини жити і віри­ти. Мені здається, що релігія потребує трохи більше науки, а наука потребує трохи більше релігії. І власне мистецтво може посприяти їм у цьому зближенні.

Art-Ukraine: Ви починали разом із дуже відо­мою мистецькою групою Young British Artists. Для всіх учасників групи це стало грандіозним початком. Згодом усі пішли різними шляхами. Як Ви гадаєте, наскільки важливою для Ва­шої кар'єри була участь у цьому мистецькому угрупованні?

Д. Г.: Насправді художники часто збирають­ся разом аби об'єднатися в групи, колективи, спілки. Люди взагалі - колективні істоти, і нам властиво збиватися в групи. Пікассо, Леже, Брак належали до групи кубістів. Бекон і Фройд також гуртувалися на основі єдності поглядів. Насправді це притаманно всім, неза­лежно від роду діяльності. У групи чи колекти­ви об'єднуються шеф-кухарі, юристи, спортс­мени. На якомусь етапі спільність поглядів має велике значення.

Art-Ukraine: Хто для Вас сьогодні є авторите­том у мистецтві?

Д. Г.: Я поважаю Брюса Наумана (американський художник-концептуалист, класик / піо­нер відеоарту періоду його становлення на­прикінці 60-х. Активно працював зі звуком, створював інсталяції. - Ред.] Є для мене ав-торитети й серед письменників. Гордон Берн, як на мене, чудовий романіст. Серед сучас­ників мені подобається Сара Лукас, дуже по­важаю Трейсі Емін (обидві художниці також вийшли з угруповання Young British Artists. -Ред.). На мою думку, Джеф Куне - фантас­тичний митець. Мені дуже подобаються його роботи. Можливо, тому, що вони зовсім не схожі на мої. Я взагалі люблю мистецтво. Ще з дитинства, потрапляючи до галереї, я про все забував. Світ неначе зупинявся - було лише споглядання.

Art-Ukraine: Серед Ваших робіт багато таких, що Ви робили власноруч, але є багато й таких, у яких присутній лише Ваш задум, а техічна робота виконана асистентами. Для Вас задум важливіший, ніж безпосередня робота з мате­ріалом?

Д. Г.: Я не надаю суттєвої переваги чомусь одному. Для мене однаково важливий і задум і технологічний процес. Певною мірою я по­чуваюся архітектором. Для мене головне, аби в кінцевому результаті втілення мого задуму збулося, аби воно відповідало моєму баченню.

Art-Ukraine: А буває, що кінцевий результатне відповідає Вашому початковому задуму?

Д. Г.: Працюю над роботою доти, доки вона не стає такою, якою я її бачу. Адже я знаю, що мені потрібно, і знаю, що повинен виправити, аби врешті все було так, як я хочу. Важливо, аби вже на виставці був на сто відсотків задо­волений із того, що вийшло. Робити все влас­норуч я фізично не встигаю. Але ж однаково будинок вважається твором певного архітек­тора, навіть якщо він і не бере фактичної учас­ті в його будівництві.

Art-Ukraine: Вас вважають комерційним ху­дожником. Як Ви до цього ставитеся?

Д. Г.: Ви знаєте, до Енді Воргола ніхто особли­во не замислювався над тим, що мистецтво може бути комерційне успішним. Саме Вор-гол увів поняття комерційності мистецтва в норму. І коли я розпочинав свій творчий шлях, для мене це вже було звичною справою. Мені вже не потрібно було боротися за розуміння того, що комерція і мистецтво - це нормаль­но. Ворголові у цьому сенсі було важче.

Art-Ukraine: Ви приятелюєте з музикантами. Чи думали колись, яка б музика могла відпові­дати Вашому мистецтву? Чи працюєте під музику?

Д. Г.: Ні, я ніколи не працюю під музику. Му­зика відволікає від роботи, і я від цього просто шаленію. Тому навіть радіо не слухаю. Але це зовсім не означає, що я не люблю музики. Му­зика - також мистецтво, але я не прихильник того, щоб змішувати музику з образотворчим мистецтвом. Багато музикантів навчалися ра­зом зі мною в Школі мистецтв, і ми завжди ту-сувалися окремо - художники й музиканти.

Art-Ukraine: Ви ніколи не думали, яка музика могла б відповідати Вашим роботам?

Д. Г.: Насправді - ні. Але якось після моєї ви­ставки з spin paintings у Нью-Йорку, на якій відбувалися абсолютно божевільні речі, я по­думав, що до повного відчуття карнавалу таки бракувало такої ж схибленої музики. Знаєте, на зразок тієї, що її крутять у супермаркетах... Art-Ukraine: Ви, звісно ж, відстежуєте все, що відбувається в сучасному мистецтві. Як вважаєте, куди воно прямує? Чи справді сьогодні мистецтво відкриває щось нове?

Д. Г.: Ви знаєте, мені подобається думка Джона Раскіна про те, що митці піднімають дзеркало до рівня життя. Усе, що відбувається у світі, зрештою відображається в мистецтві.

Art-Ukraine: І це все, що Ви хотіли б сказати стосовно сучасного мистецтва?

Д. Г.: Сучасне мистецтво все більше популя­ризується, люди все краще його сприймають. І все більше людей цікавиться сучасним, а не античним чи класичним мистецтвом. Це озна­чає, що сьогодні художник своїм мистецтвом може заробляти гроші. І це чудово! Добре, що сьогодні художника цінують за життя, адже колись митців починали цінували лише після смерті.

Art-Ukraine: Що Ви робитимете, якщо раптом якогось дня Ваше мистецтво перестане подо­батися публіці?

Д. Г.: Я гадаю, що доки я задоволений тим, що роблю, моє мистецтво виконує ту функцію, яку має виконувати. Погодьтеся, здавалося б дивним, якби було інакше. І якщо Ви розпові­датимете комусь про цю виставку, навряд чи Вас запитають: «Демієн... Г-г... Хто?»

P.S. Віктор Пінчук і його професійна команда зробили справжній прорив у роботі власного PinchukArtCentre в бік його просвітницької функції-починаючи з «Рекві­єму», тут діятиме інформаційний центр, де всі бажаючі зможуть отримувати вичерпну інформацію про всі ви­ставки. Двічі на день о 14.00 та о 19.00 для груп від­відувачів проводитимуться екскурсії. Окрема програ­ма екскурсій - для школярів та студентів. Крім того, відтепер у Центрі працюватиме бібліотека з широким спектром спеціалізованої літератури з питань мисте­цтва.

 

Автор: Галина Ключковська, Катерина Шлапак
Джерело: ART UKRAINE