Виставка 21 номінанта міжнародної премії Future Generation Art Prize 2012

Йонатас де Андраде народився у 1982 р. в Масейо, живе і працює в Ресіфе, Бразилія. Роботи де Андраде були представлені на важливих групових  виставках, серед яких 29-а Бієнале в Сан-Паулу (2010), 10-а Бієнале в Шарджі, ОАЕ (2011), 12-а Стамбульська бієнале (2011) та виставка «Непідконтрольні» (The Ungovernables), Трієнале в New Museum, Нью-Йорк (2012).

Йонатас де Андраде засобами реконструкції у різних формах документування та архівування досліджує системи, що приходять у стан занепаду, та ідеології, які втрачають вплив. Відштовхуючись від цього, він створює концептуальні інсталяції, що рефлексують над формами культурної амнезії – соціальними, політичними, культурними та ідеологічними питаннями. Ці форми стираються з колективної пам’яті. Нині ключовим об’єктом інтересу для де Андраде є зникаючий «тропічний модернізм», архітектурне втілення збанкрутілої системи, що мала за мету встановлення соціальної рівності.

Меріс Анжіолетті народилася у 1977 р. в Бергамо, Італія. Живе у Парижі та Мілані. Анжіолетті навчалася образотворчому мистецтву в Академії образотворчого мистецтва Брера у Мілані. Вона отримала Premio New York/ISCP Residency (2009–2010) та DRAC Aide Individuelle à la creation (2011). У 2011 р. відбулася персональна виставка Анжіолетті в Galleria Arte Moderna в Турині та в La Galerie, Нуазі-ле-Сек. Також її роботи були представлені на групових виставках, зокрема на 54-й Венеціанській бієнале в 2011 р. і 30-й Бієнале в Сан-Паулу в 2012 р.

В основі мистецької практики Меріс Анжіолетті лежить те, що вона сама називає «ситуативною парадигмою». Ця ідея допомогла їй створити пошукову систему для дослідження слідів присутності. Її відео та проекції перебувають на межі мистецтва та науки. Вони досліджують можливості сприйняття глядача, пам’яті та підсвідомого, а також взаємодію фізичного та ментального простору. Анжіолетті експериментує з теорією розширеного кінематографу; досліджує, як впливають монтаж і колір на наративність образів, тих прочитань, які вони пропонують, а також асоціації, які вони несуть. Через це, багато її робіт засновуються на мові.

Марва Арсаніос народилася у 1978 р. в США. Живе і працює в Бейруті, Ліван. Арсаніос здобула ступінь магістра образотворчого мистецтва в University of the Arts в 2007 р. і нині є дослідником факультету образотворчого мистецтва в Jan van Eyck Academie, Маастрихт. Вона отримала гранти для мистецького стажування в Arab Image Foundation, Бейрут, в 2009 р., і для дослідницького стажування у Tokyo Wonder Site в 2010 р. Брала участь у численних групових виставках, включно з «Жодної душі на продаж» (No Soul for Sale), Tate Modern, Лондон (2010), 12-ю Стамбульською бієнале (2011) та Ліверпульською бієнале (2012).

Через стратегію колекціонування та архівування Марва Арсаніос розглядає відбитки історії, які стосуються модернізації арабських країн у 1960-х. Вона фокусується на міському плануванні Бейруту, столиці Лівану, де вона переосмислює будівлі, видання та події у процесі вивчення та апропріації. Перебуваючи на межі між реальністю та вигадкою, робота постає у вигляді серії архівних інсталяцій, текстів, фільмів і перформансів, які досліджують сучасні політично-соціальні питання Середнього Сходу з історичної перспективи.

Міколь Ассаель народилася у 1979 р. в Римі, Італія. Живе і працює в Греції та Римі. Її персональні виставки проходили у Kunsthalle Basel (2007) та в Palais de Tokyo, Париж (2009). Серед групових виставок: 28-а Бієнале в Сан-Паулу, «…5 хвилинами пізніше» (…5 Minutes Later), KW Institute for Contemporary Art, Берлін; та «Italics», Palazzo Grassi, Венеція (всі 2008). Берлінська бієнале (2006), Венеціанська бієнале (2003/2005) и Московська бієнале (2005).

Скульптурні роботи Міколь Ассаель постають з природних феноменів, на які, зазвичай, звертають увагу лише випадково. Ці феномени функціонують відповідно до невидимих законів і принципів, які Ассаель намагається реконструювати у своєму пошуку за допомогою науковців і технологів. Готова скульптура – це майже технологічний об’єкт або інсталяція, що робить невидиме «відчутним». Її творчість безпосередньо залучає глядача, який довершує роботу, сприймаючи невидиме.а

Ебігейл Девілль народилася у 1981 р. в Нью-Йорку, США. Здобула ступінь бакалавра образотворчого мистецтва в Інституті моди і технологій. Навчалася у Skowhegan School of Painting & Sculpture, за підтримки Camille Hanks Cosby Fellowship Award. В 2010 р. проходила стажування в Recess Activities Inc. у Нью-Йорку, Marginal Utility у Філадельфії та Bronx River Art Center, Нью-Йорк. У 2011 р. Ебігейл Девілль отримала ступінь магістра образотворчого мистецтва з живопису в Йельскій школі мистецтв ( Yale School of Art). Її робота була відібрана для групової виставки «Непідконтрольні» (The Ungovernables), Трієнале в New Museum, Нью-Йорк (2012).

Ебігейл Девілль створює археологічні конструкції, наповнені культурними та історичними алюзіями. Її темні скульптурні інсталяції, занурені у «руйнацію» та «занепад», є рефлексією про соціальні репресії, расову ідентичність та дискримінацію у руйнівному просторі великого міста. Будівельні відходи та сміття з вулиці вона сполучає із знайденими об’єктами та рештками, що залишилися від попередніх поколінь, створюючи з них чорні діри та коловороти, котрі функціонують як метафори викривленого часу. На зовнішніх межах цього сконструйованого занепаду, або через коловороти, глядач зустрічає загублених індивідів, гротескні пародії на те, як чорношкірих колись сприймали в Америці.

Для PinchukArtCentre Девілль створила нову інсталяцію (коловорот, що представляє вуличне життя), яка базується на мотивах простору із знайдених речей з відомої роботи Класа Олденбурга «Вулиця» Judson Gallery (Нью-Йорк, 1960 р.).

Орельєн Фроман народився у 1976 р. в Анжері, Франція. Живе та працює в Дубліні та Парижі. Фроман закінчив Manchester Metropolitan University у 1999 р. і Ecole Regionale des Beaux Arts, Нант, в 2000 р. Працював 10 років кіномеханіком, поки не став митцем. Роботи Орельєна Фромана були представлені на чисельних персональних і групових виставках в Palais de Tokyo, Париж (2008), Kunsthalle Basel (2008), Бієнале в Кванджу (2010) та Ліонській бієнале (2011).

Творчий процес Орельєна Фромана починається з одного об’єкту, який слугує моделлю у певний момент власного існування для того, щоб художник реконструював історію цього об’єкту засобами мови. Процес реконструкції не лінеарний, натомість Фроман створює мережу асоціацій і зіставлень, які аналізують археологію об’єкту, розкриваючи його траєкторію у часі і просторі. Мова, яку добирає Фроман, її структура і звучання, створюють напругу між зображенням, що переростає у взаємодію смислів і зв’язків, надаючи зображенню безкінечну кількість інтерпретацій.

Для PinchukArtCentre Фроман створив нову роботу, 3-канальне відео, що поєднує три окремі фільми, радикалізувавши таким чином складність, асоціативність і множинність інтерпретацій, закладених у кожній окремій роботі.

Микита Кадан народився 1982 р. у Києві, Україна, де нині живе і працює. 2007 р. закінчив Національну академію мистецтв та архітектури в Києві. Художник, графік, автор об’єктів та інсталяцій. Був номінантом на Премію PinchukArtCentre в 2009 р., в 2011 р. отримав Першу премію. Його роботи були представлені в Україні та закордоном, включно з Index Contemporary Art Centre, Стокгольм (2008), Першою Київською міжнародною бієнале сучасного мистецтва «ARSЕNALE» в Мистецькому Арсеналі та Київською міською галереєю мистецтв «Лавра» (обидві 2012).

Микита Кадан поєднує інтелектуальну рефлексію з постійною соціальною активністю, використовуючи свою мистецьку практику для участі в соціополітичних дискусіях в Україні. Свідомий історичного контексту, Кадан фокусує свій мистецький пошук на змінах Києва як міста, що перебуває в постійних трансформаціях. При цьому місто втрачає своє історичне коріння, а громадський простір комерціалізується. Частіше за все він працює у живописі та скульптурі, використовуючи абстракцію та моделювання як мистецькі стратегії, які відсилають до російських авангардних рухів початку ХХ століття.

Для PinchukArtCentre Кадан створив пам’ятник робітнику, що є роздумом про зміну соціальної ролі робітника у новому капіталістичному середовищі в Україні. З іншого боку, ця інсталяція відкриває критичний дискурс стосовно фіктивної героїчної позиції, яку робітники займали у радянському минулому.ж

Меіро Коідзумі народився в 1976 р. в Гунмі, Японія. Живе і працює в Йокогамі. Навчався в International Christian University, Токіо, та в Chelsea College of Art and Design, Лондон, а також в Rijksakademie van beeldende Kunsten, Амстердам. Отримав Першу премію на Beck’s Futures student’s film and video award, Лондон, 2001 р. Роботи Коідзумі були представлені на численних групових виставках, включно з «Нові сучасники» (New Contemporaries), Barbican Centre, Лондон (2002); «Літній мистецький університет» (Art Summer University), Tate Modern, Лондон (2007), та на Ліверпульській бієнале (2010). В 2009 р. відбулась його персональна виставка в Mori Art Museum, Токіо.

У своїх фільмах Меіро Коідзумі досліджує психологічні колізії, що супроводжують концепт індивідуальної провини, який, зазвичай, визначається соціальними структурами та поведінковими моделями. Його фільми глибоко вкорінені у японську соціальну і культурну традицію. Під час зйомок Коідзумі прагне схопити виразні емоції. Це може спричинити появу майже мелодраматичних фільмів, які балансують на межі між вигадкою, перформансом та документальністю. На глибшому рівні Коідзумі проривається крізь традиційні моделі комунікації, розкриваючи обмеженість їхніх форм.

Для PinchukArtCentre Коідзумі вибрав поєднання трьох робіт, включно з новим відео. Всі три мають спільну тему самопожертви в ім’я свого народу. Коідзумі показує стоїчні поведінкові моделі, які глядач очікує побачити в цьому контексті, і йде далі, шукаючи особисті емоцій, чорного гумору та почуття провини.

Андре Комацу народився у 1978 р. в Сан-Паулу, Бразилія. Живе і працює в Сан-Паулу. Здобув ступінь бакалавра образотворчого мистецтва в Fundacao Armando Alvares Penteado в 2002 р. В 2009 р. брав участь у міжнародній програмі стажування в Bronx Museum в Нью-Йорку. Роботи Комацу були представлені на численних групових виставках, включно з «Ponto de Equilíbrio», Instituto Tomie Ohtake, Сан-Паулу (2010) та «Перипатетики» (The Peripatetic School), Drawing Room, Лондон (2011).

Дуалізм влади та її повалення є невід’ємною частиною мистецької стратегії Андре Комацу. Його інсталяції водночас руйнівні та поетичні. Вони починаються з повсякденного споглядання міського контексту. Комацу реконструює свої спостереження у візуально вишуканій манері – засобами сміливої стратегічної інтервенції, іронічно знищуючи саму трансформовану конструкцію. Реконструкції є рефлексією щодо владних структур, побудованих на порядку силі, і які будуть «поруйновані» деталями своєї власної трансформації.

Для PinchukArtCentre Комацу створив дві нові інсталяції. «Anamorfose systematica» та «Systemas Valores» (обидві 2012) пропонують абстракції прийнятих у суспільстві систем цінностей, які втратили свою важливість, але вони все одно помітні у певних політичних, економічних і соціальних контекстах.и

Ева Котаткова народилася у 1982 р. в Празі, Чехія. З 2002 по 2008 рр. навчалася в Academy of Fine Arts and the Academy of Applied Arts у Празі, в San Francisco Art Instituteта в Akademie der Bildenden Kunste у Відні. З 2009 р. вона працює над докторським дослідженням в Академії прикладних мистецтв у Празі. В 2007 р. вона отримала Премію Й. Халупецького для молодих художників та Премію Й. Хлавки. Серед її найважливіших групових виставок – Ліверпульська бієнале в 2010 р. та 18-а Сіднейська бієнале в 2012 р.

Мистецька практика Еви Котаткової включає широкий арсенал технік – від робіт на папері до соціальних інтервенцій, перформансів та скульптур. У цих різноманітних техніках Котаткова розмислює над соціальними правилами, очікуваннями та стратегіями пропаганди, які накладають обмеження на особистість. Її зацікавленість у контролі суспільства та маніпуляції виражаються через архів апропрійованих об’єктів та історій, що веде до процесу деконструкції та реконструкції. Котаткова створює комплексні інсталяції, в яких кожна історія або об’єкт отримують нове значення, щоб відобразити приховану «травму».

Нова інсталяція Котаткової для PinchukArtCentre може розглядатися як театр об’єктів. Кожна з одинадцяти скульптур містить одну особисту історію про виключення з суспільства та ізоляцію. Анонімність скульптурних об’єктів перетворює ці історії в абстракції, що рефлексують про поразку суспільних систем і соціальних структур.

Тала Мадані народилася у 1981 р. в Тегерані, Іран. Живе і працює в Лос-Анджелесі. В 2003 р. Мадані здобула ступінь бакалавра візуальних мистецтв в Oregon State University. В 2006 р. вона отримала ступінь магістра живопису у Yale University School of Art і стипендію з візуального мистецтва у Fine Arts Work Centre, Провінстаун. Роботи Мадані були широко представлені на важливих групових виставках, зокрема на 6-й Ліверпульській бієнале та в P.S.1 Contemporary Art Centre, Нью-Йорк, в 2010 р. В лютому 2013 р. в Moderna Museet, Мальмьо, відбудеться її персональна виставка.

Здебільшого на своїх картинах Тала Мадані змальовує чоловіків з Середнього Сходу, які зображують гомоеротичні сексуальні стосунки, тортури й приниження. Повні гумору та іронії, її картини наважуються на конфронтаційний дискурс у системі культури. Мадані сама називає це захопленням феноменом чоловіка. Її живописний стиль брутальний, з насиченими кольорами і лише найбільш необхідними формами. Її масштабні роботи створюють відчуття просторовості всередині абстракції, рефлексуючи про «масову поведінку». Роботи меншого формату зосереджуються на «приватній поведінці» і їх простіше прочитувати як маленькі історії.

Для PinchukArtCentre Мадані створила три великоформатні полотна, поєднавши їх із серією анімаційних фільмів, в яких оживають теми її картин.

Басім Магді народився у 1977 р. в Асьюті, Єгипет. Живе і працює в Каїрі. Магді навчався в 1996-2000 рр. на факультеті образотворчого мистецтва в Helwan University, Каїр. Його роботи були представлені на багатьох міжнародних групових виставках, серед яких «Одного дня ми будемо сяяти, як зірки» (One Day We Will Shine like the Stars), Kunsthalle Wien, та «Recontres Internationales», Centre Pompidou, Париж (обидві 2011), «La Triennale», Palais de Tokyo, Париж, та «Transmediale», Haus der Kulturen der Welt, Берлін (обидві 2012).

Басім Магді має різноманітні роботи, діапазон яких охоплює живопис, відео та фотографію. Його твори утримують баланс між вигадкою та реальністю, завдяки маніпуляційним сприйняттям образів або руйнації логічного наративу. Магді задіює абсурд та гумор як провідні мистецькі стратегії для створення критичного дискурсу на тему того, як інформаційні системи використовуються для впливу на людей чи для пропаганди.

Для PinchukArtCentre Магді створив проект, розроблений спеціально для вікна арт-центру, що виходить на вулицю. Проект розмислює про функціонування та ідентичність цього публічно-приватного простору. Ця робота поєднується з групою творів «з кожним найменшим порухом», в якій Магді комбінує серію зображень та абстрактних висловлювань, що досліджують ідею прочитання та асоціативного мислення засобами створення вигаданих наративів.т

Ахмет Огют народився у 1981 р. в Діярбакірі, Туреччина. Живе і працює в Амстердамі та Стамбулі. Огют отримав освіту за спеціальністю «живопис» на факультеті образотворчого мистецтва в Hacettepe Universityе, Анкара, в 2003 р. Здобув ступінь магістра на факультеті мистецтва та дизайну в Yildiz Technical Universityв 2006 р. В 2010 р. Огют отримав Kunstpreis Europas Zukunft від Galerie fur Zeitgenossische Kunst в Лейпцигу. Його роботи були представлені на 5-й Берлінській бієнале сучасного мистецтва (2008), 53-й Венеціанській бієнале (2009) та 12-й Стамбульській бієнале, а також 4-й Московській бієнале (2011).

У своїх малюнках, інсталяціях, перформансах і фільмах Ахмет Огют розмислює про рухи, конфлікти та інновації у глобальному економічному та геополітичному просторі. Огют завжди відштовхується, або посилається на свій власний, чітко визначений, контекст турецько-курдського митця. Він досліджує основні принципи часу, відстані та швидкості й використовує гумор та іронію як ключові мистецькі стратегії у своєму політично-культурному критичному дискурсі.

Амалія Піка народилася у 1978 р. в Неукені (Патагонія), Аргентина. Живе і працює в Патагонії та Лондоні. Піка отримала ступінь бакалавра в Escuela Nacional de Bellas Artes Prilidiano Pueyrredón, Буенос-Айрес, і переїхала в Нідерланди в 2004 р., де вона мала дворічне стажування в Rijksakademie van beeldende Kunsten, Амстердам. Нещодавно її персональні виставки пройшли в Malmo Konsthall (2010) та Chisenhale Gallery, Лондон (2012). Її роботи були представлені на багатьох групових виставках, зокрема Stedelijk Museum, Амстердам (2007); Hayward Gallery, Лондон (2010); 54-й Венеціанській бієнале та в Kunsthalle , Відень (2011).

Творчість Амалії Пікі – це поетичне візуальне втілення соціальних і політичних систем, які вона перетворює в концептуальні скульптури, інсталяції або роботи на папері. Багато її робіт нагадують нездійснені перформанси, що рефлексують про концепти присутності і відсутності, появи і зникнення. На своїх виставках Піка знову і знову стратегічно комбінує різні роботи, створюючи ледь відчутну атмосферу занепокоєння, в якій кожний фрагмент впливає на інший. Таким чином, Піка залучає глядача, рух якого відіграє важливу роль у встановленні смислу роботи.

Для PinchukArtCentre Піка створила інсталяцію, яка комбінує її нову скульптуру «Конструкція радару» з двома спеціально створеними роботами. Ідея перформативності є ключовою для інсталяції, як з концептуальної точки зору, так і з огляду на роль, відведену глядачеві.

Агнєшка Польска народилася у 1985 р. в Любліні, Польща. Живе і працює в Берліні та Кракові. Польска закінчила Academy of Fine Arts в Кракові та Universität der Künste, Берлін. Спершу її роботи були представлені у Кракові в 2007 р. Згодом вона брала участь у групових виставках в KW Institute for Contemporary Art, Берлін, в 2010 р., 2011 р., а також в Tate Modern, London, в 2012 р. Польска отримала Гран-прі Geppert Award 2011 за відео «Як виконана робота».

Особлива візуальна мова фільмів Агнєшкі Польскої походить з техніки анімації. Деякі образи буквально запозичені або інспіровані традицією історії мистецтва, в інших випадках – відзняте зображення трансформується засобами анімації. Польска комбінує цей візуальний стиль з дослідженням можливостей наративу, часто фокусуючись на постаті митця, як авторефлексії або данині забутим митцям польського авангарду. Водночас творчість Польскої – це роздуми про соціально-суспільний контекст, який проростає з персоналізованих історій.

Для PinchukArtCentre Польска створила нову багатоканальну відео-інсталяцію, що балансує між скульптурним компонентом інсталяції та візуальною потужністю її кіномови.

Емілі Ройсдон народилася у 1977 р. в Істоні (Меріленд), США. Живе і працює в Нью-Йорку та Стокгольмі. Ройсдон закінчила Незалежну навчальну програму Музею Whitneyв 2001 р. та здобула ступінь магістра образотворчого мистецтва в University of California, Лос-Анджелес, в 2006 р. Вона отримувала гранти від Art Matters (2008), Franklin Furnace (2009) та Rhema Hort Mann Foundation (2010). Протягом шести місяців в 2008 р. вона була резидентом International Artists Studio Programme у Стокгольмі, Швеція. Роботи Ройсдон були представлені на міжнародному рівні в New Museum, Нью-Йорк (2009); Konsthall C, Стокгольм (2010); Tate Modern, Лондон, та в Institute of Contemporary Arts, Лондон (2012).

Творчість Емілі Ройсдон не обмежується лише візуальним мистецтвом. Вона також пише тексти, займається кураторською та організаційною діяльністю. У своєму есе/маніфесті 2009 р. «Екстатичний опір» вона порівняла таку різносторонню діяльність з намаганням одночасно всидіти на кількох стільцях. Ройсдон захоплена ідеєю «рухів» у фізичному, інтелектуальному та філософському вимірах. Її власні роботи включають також і політичний аспект. Її твори розташовані на перетині фотографії, перформансу та хореографії.

Для PinchukArtCentre Ройсдон створила нову інсталяцію, поєднання фотографії, звуку та відео. Робота починається з хореографії, що досліджує, як єдиний порух може саморозвиватися, і як простір, у якому відбувається рух, визначає інтерпретацію роботи.

Райане Табет народився у 1983 р. в Ашкуті, Ліван. Здобув ступінь бакалавра архітектури в Cooper Union і ступінь магістра образотворчого мистецтва в University of California, Сан-Дієго. Його роботи були включені в «Мистецтво сьогодні у Лівані» (Art Now in Lebanon), Darat al Funun, Амман, Йорданія (2008) та в книгу «Молодші за Ісуса: покажчик митців» (Younger than Jesus: The Artist Directory) видавництва Phaidon Press (2009), а також у «Сюжет для бієнале» (Plot for a Biennial) 10-а Бієнале в Шарджа, ОАЕ  (2011) та «Непідконтрольні» (The Ungovernables), Трієнале в Новому музеї, Нью-Йорк (2012).

Творчість Райане Табета починається з особистих об’єктів, що пропонують рефлексію про соціальний та історичний контекст життя у Лівані. Митець розкриває приховану історію цих об’єктів, заново створюючи і трансформуючи їх. Він абстрагується від особистого досвіду, таким чином закладена в основу об’єкта особистісна пам’ять зливається з пам’яттю соціуму. Це нагадує процеси змін, які переживає ліванське суспільство.

Ян Ксін народився у 1986 р. в Чунціні, Китай. Там він закінчив Sichuan Fine Arts Instituteв 2009 р., здобувши ступінь бакалавра. Живе і працює в Пекіні. Ян Ксін приймав участь в численних групових виставках, включаючи виставки в Contemporary Arts Museum Houston, Хьюстон (2012), Today Art Museum, Пекін (2012), Національна галерея Індонезії, Джакарта (2011), Китайський центр мистецтв, Манчестер (2010). Він також був представлений на Московській міжнародній бієнале Moscow International Biennale for Young Art (2012), на бієнале скульптури в Шеньчжені, Китай (2012). У 2012 році він став фіналістом проекту “Focus on Talents”, організованому музеєм Today Art Museum і фондом Martell Art Fund.

Опанувавши традиційний живопис, Ян Ксін зосередився на перформативному мистецтві. У своїх перформансах він поєднує суто візуальну естетику з талантом блискучого оповідача. Він переплітає особистісну розповідь з відголосками західної історії мистецтва, а також використовує асоціації між китайською художньою традицією та індивідуальною травмою для побудови своїх історій. Ключовими темами його творчості є його відкрита гомосексуальність та ідея вуаєризму.

Для PinchukArtCentre Ян Ксін створив нову роботу, пов’язану з модернізмом, Ричардом Гамільтоном, Ернестом Хемінгуеєм та традиційною китайською піснею. Цей перформенс, що постійно виконується, має багаторівневу структуру та засновується на символізмі й темі вуаєризму, яка пронизує його творчість.

Лінетт Ядом-Боакьє народилася у 1977 р. в Лондоні, Великобританія. Живе і працює в Лондоні. Ядом-Боакьє вчилася в Central Saint Martins College of Art and Design, Falmouth Collegeта в Royal Academy Schools. Вона брала участь у численних групових виставках, серед яких 7-а Бієнале в Кванджу (2008), «Таємні спільноти» (Secret Societies), Schirn Kunsthalle, Франкфурт-на-Майні; 11-а Ліонська бієнале (всі 2011), та «Непідконтрольні» (The Ungovernables), Трієнале в Новому музеї, Нью-Йорк (2012). В 2012 р. Лінетт мала також персональну виставку в Chisenhale Gallery, Лондон.

Створення портретів чорношкірих людей для Лінетт Ядом-Боакьє – це щось цілком природне, що покликане нести політичний смисл. Її герої завжди або вигадані, або анонімно-невідомі, постають у процесі створення картини. Зазвичай, на новий малюнок вона витрачає не більше одного дня. Як пояснює цей процес сама Ядом-Боакьє: «Це своєрідна нагальність і фіксація цих часових рамок». Більшість її творів формують групи, що теж важливо з огляду на їхнє представлення. Зміна поєднання картин між собою створює наратив, який лишається невизначеним художницею, і таким чином набуває остаточної інтерпретації завдяки глядачеві.

Жуау Маріа Гусмау та Педро Паіва – обидва народилися в Лісабоні, Португалія, де нині живуть і працюють. Працюють разом з 2001 р. Персональні виставки були представлені в Kunstverein Hanover, Португальському павільйоні на 53-й Венеціанській бієнале (обидві 2009) та в Kunsthalle Dusseldorf (2011). Гусмау та Паіва також брали участь у важливих групових виставках, як, наприклад 27-й Бієнале в Сан-Паулу (2006) та в Європейській бієнале сучасного мистецтва, Роверето (2008).

Жуау Маріа Гусмау + Педро Паіва працюють між двома протилежними полюсами: це новітні наукові технології та відродження містицизму. Вони надихаються текстами Рене Домаля, засновника вигаданої науки «Безоднєзнавство» (Abissology), що сфокусована на ідеї безодні. У серіях фільмів, що поєднують ілюзію, містицизм та магію, Гусмау + Паіва показують абсолютну недовіру до наших перцептивних можливостей. Їхня часом сюрреалістична «образність» засновується на мережі асоціацій з історії мистецтва, кінематографу та фотографії. Це не тільки є певною рефлексією про якусь ідею, але й також про технічний розвиток фотографії і фільму як засобів, що уможливили наукові досягнення.

Для PinchukArtCentre Гусмау + Паіва створили новий 16-мм фільм, який вони показують у поєднанні з роботами, знятими раніше, а також з новою роботою «камера обскура».

Р.Е.П. (Революційний Експериментальний Простір) був заснований у 2004 р. З 2006 р. в групу входять шість митців: Леся Хоменко, Микита Кадан, Жанна Кадирова, Ксеня Гнилицька, Лада Наконечна та Володимир Кузнєцов. Того ж року Р.Е.П. розпочав власну кураторську програму «Штаб». В 2008 р. було створено «Худраду» – кураторський колектив, заснований на принципі міждисциплінарної взаємодії. Персональні виставки пройшли в PinchukArtCentre, Київ (2008) та Kunstraum, Мюнхен (2010). Р.Е.П. брав участь у групових виставках у Kunsthalle, Відень (2005), 52-й Венеціанській бієнале (2007) та White Box, Нью-Йорк (2010).

Визначальною для групи Р.Е.П. є їхня соціальна активність, що знаходить вираження у критичному мистецькому та інтелектуальному дискурсі. Вони використовують відео, інсталяції та перформанси для роздумів про український соціо-культурний і політичний контекст. Р.Е.П. працює у все ще невизначеному соціальному просторі, який перебуває у розвитку і пошуку власної української культурної ідентичності, водночас прагнучи західних цінностей і структур. З гумором та іронією Р.Е.П. досліджує специфічні культурні та архітектурні тренди в Україні, що роблять спробу поєднатися з західним культурним контекстом.

Продовжуючи ідею проекту «Євроремонт», Р.Е.П. створює для PinchukArtCentre нову інсталяцію, що показує засоби, якими пост-радянські простори трансформуються у західний стиль. Принаймні такий, яким він здається зі старої радянської точки зору.