Лариса Резун-Звездочетова. Ікона Лариси. 1992. Мішана техніка. Фотографія, додатково розфарбована, декоративна рама. Розмір невідомий.

Робота «Ікона Лариси» — це теж відповідь на питання, що таке мистецтво. Художниця згадує, що на початку 1980-х років вона сповідувала досить консервативний і традиційний погляд на мистецтво. Однак після знайомства з колом Маргарити Жаркової¹ в Одесі, з публікаціями в журналі «А—Я» її сприйняття мистецтва змінилося.

«Ікона Лариси» — ще й своєрідний омаж релігійному мистецтву. У центрі роботи художниця розмістила власну фотографію, на якій вона сидить в оточенні пластикових ляльок. Тло фотографії вона замалювала золотою фарбою, як в іконописі. Портрет поміщено в золоту раму, оздоблену ангелами, виноградом і срібною тасьмою.

Подібно до сюрреалістів, Лариса Звездочетова створила моторошну сюрреалістичну картину-ікону, де сакральне, живе і мертве поєднано в еклектичній комбінації. Погляд художниці, спрямований на глядача, навіює паніку й моторошні відчуття. У книжці «Мімезис в образотворчому мистецтві» Марія Чернишова описує досвід сюрреалістів, яких у манекені приваблювало зіткнення людських рис із властивостями предмета: «Від манекена-ляльки віє і оживанням речі, і смертю людини, і чудесним, і моторошним».