Верещак—Зінець. Сієста / Моменти. 1998. Відео, 02′ 51″

Опис роботи:

Коротку відеороботу створено на основі запозичених кадрів із гостросюжетного американського фільму «Сієста» (1987) режисерки Мері Ламберт. Художники посекундно перемонтували найдраматичнішу сцену фільму, надавши їй своїм втручанням ще більшої драматичності. «Сієста / Моменти» починається зі сцени, де герої відео — жінка і чоловік — після сексу ніжно і втомлено торкаються одне одного, але майже кожен їхній рух повторюється кілька разів, як loop-ефект, базовий при створенні треків в електронній музиці. Цей ефект сповільнює рухи героїв і надає їм тривожності. Оригінальна аудіодоріжка за рахунок перемонтажу теж деформується і створює передчуття трагедії. Раптово відчиняються двері, і з’являється розлючена жінка з великим ножем. Відчуття тривоги наростає, адже глядач усвідомлює, що біда неминуча, а рухи героїв такі повільні. Жах, лють, відчай, божевілля, екзальтовані тіла героїв, розкладені на секундні кадри, виявляються в десятки разів сильнішими, ніж в оригінальній сцені фільму. Розлючена жінка з ножем таки вбиває ту, котра за мить до її появи ще насолоджувалася любощами, а чоловік у відчаї намагається втримати в руках її уже неживе, але ще тепле тіло. В момент найбільшої напруги сюжет, сягнувши кульмінації, зненацька починає розвиватися у зворотному напрямку. Жінка з ножем залишає кімнату, оголена жінка знову дивиться з ніжністю на чоловіка, який спить. Історія повертається до свого початку — до стану сієсти.

Ця робота постала як реакція художників на дедалі більшу популярність кіно зі спецефектами. Звуковий ряд роботи створено імпровізаційно, першочерговим завданням був відеоряд. За словами одного з авторів роботи Олександра Верещака, перетворення, яких зазнав звук, дуже їм сподобалися й аудіодоріжку залишили без змін.

Цю роботу разом із відео «Шпрехен зі дойч?» було створено під час семінарів «Відеоконтекст», організованих за сприяння Центру сучасного мистецтва Сороса в Києві 1998 року.

Гліб Вишеславський, досліджуючи розвиток українського відео-арту, відніс роботу «Сієста / Моменти» Верещака—Зінець до типу апропріаційного відео, популярність якого він пов’язує якраз із семінарами «Відеоконтекст». На думку Олександра Соловйова й Аліси Ложкіної, апропріація як прийом прижилася у відео-арті набагато довше, ніж у живописі, тому що використання чи присвоєння чужого відеоматеріалу з економічних причин було зручніше і поширеніше, ніж створення власного.