Олег Тістол, 1988, Возз’єднання, полотно, олія, 270 × 240 см

Опис роботи:

Твір «Возз’єднання» належить до раннього періоду творчості Тістола, який припав на часи піднесення національного самоусвідомлення та нових національних рухів, які згодом призвели до проголошенням незалежності країн-учасниць СРСР.

Головний акцент у роботі утворюють дві чоловічі фігури, які обіймаються один з одним. Обидва тримають у руках булави — символ влади у козацьку добу, що й дотепер використовується на рівні інших державних символів. На задньому плані намальовано ще дві фігури, зображені так, ніби вони шепочуться за спиною перших двох. Їх виведено не такими яскравими фарбами. Складається враження тривоги і майбутньої зради. Полотно містить традиційні для Тістола елементи — козацьку геральдику, хрести та ін.

Полотно «Возз’єднання» виконано в характерній живописній манері митця пізніх 1980-х — початку 1990-х років: «іронічно, з почуттям гумору і добре прихованою особистою емоційною причетністю, що відтворили світ українського бароко, з його розмахом і пафосом, гротесковою квазіакадемічністю та фольклорною наївністю»¹. Такий стиль у статті «Поетика суржику, або Котлета по-київськи»² Костянтин Акінша означив як нац-арт. Критик писав, що, працюючи з національними символами, Тістол створює поетику суржику, тобто штампи національної субкультури, притаманні більшою мірою східній Україні. Суржик, за словами Акінші, — це не лише мова, а й фальсифікація історії, переповнена штампами і національним кітчем.

Тема возз’єднання, винесена автором у назву, апелює до історичного контексту, зокрема, до історії міфологічного й героїчного періоду — доби козацтва (ХV–XVII ст.).

Олег Тістол наполягає на тому, що мотив возз’єднання, якому присвячено твір, стосується не лише української, а й українсько-російської історії: «В середині 1980-х я займався українськими стереотипами, національною проблематикою. Проголошена українськими митцями програма середини 1980-х мала назву “Вольова грань національного постеклектизму”. Вона була ідеологічно протилежна постмодернізму. Ми хотіли створити нове українське сучасне національне мистецтво. В роботі “Возз’єднання” за допомогою напівміфічних персонажів показано об’єднання України і Росії»³.

Коментар дослідника:

Мотив козацтва і зради

Доба козаччини в українській історії здавна зазнає сильної міфологізації і водночас героїзації. Багато істориків уважають, що саме тоді були перші спроби визвольних змагань за українську незалежність. Від козаків ведеться історія українського війська, від того часу легітимізується влада і контроль над багатьма українськими територіями, розділених головно природними кордонами — горами, річками тощо.

Переживши чимало воєн, українські землі остаточно перейшли під контроль різних сусідніх країн. Українські козаки — організована військова сила, яка повстала з метою оборони українських земель (Поділля, Волині, Покуття, Галицької Русі та ін.) від татарських орд. Захищаючи свої території від загарбників, козаки час від часу мусили об’єднуватися з іншими ворогами, наприклад, періодично вступали у союз із Москвою і Польщею. Часто козаки вели міжусобні війни в боротьбі за владу. Занепад козацтва пов’язують із відсутністю лідера та розбратом у середині козацької маси і верхівки. Відтоді українські землі були захоплені і розділені між іншими державами. Наступна спроба возз’єднання українських територій відбулася 22 січня 1919 року і ввійшла в історію як акт злуки УНР і ЗУНР. Остаточно українські землі об’єдналися в одній країні в період СРСР. Проте нині політична ситуація — анексія Криму і війна на Донбасі — знову актуалізує питання возз’єднання.