Георгій Сенченко. «Сакральний пейзаж Пітера Брейгеля». 1988. Полотно, олія. 200 × 300 см
Опис роботи
На роботі зображено трьох людей, без облич, що пораються з корзинами. На задньому плані – пост апокаліптичний мінімалістичний пейзаж. Превалюючий колір – охра, що підкреслює неприродний та мертвий світ, зображений в даній роботі. Після успіху «Печалі Клеопатри» на виставці «Молодість країни», Арсен Савадов та Георгій Сенченко наступного року зробити по самостійній роботі (Савадов – «Меланхолію», Сенченко – «Сакральний пейзаж Пітера Брейгеля»), проте після цього вже до 1996 року працюють у творчому тандемі.
Історична довідка:
«Власне, весь переворот у радянському мистецтві розпочався саме з молодого мистецтва, з практики майже щорічних молодіжних виставок — у 1987 році така виставка відбулася і в нас, у Києві, а в 1988-му — величезна Всесоюзна виставка молодих у Манеже в Москві, вперше поділена на національні “павільйони”. На той час ще існувала Спілка художників, партійна за визначенням, у якій діяла молодіжна секція. У роки Перебудови все почало відбуватися легально й стрімко: після цих молодіжних виставок і пленерів у будинках творчості роботи молодих художників закуповувалися для фондів Спілки й поступово витісняли великі соцреалістичні, “фараонські” полотна з лакованим поглядом на дійсність. У 1988 році вперше, з незначними застереженнями, до колекції Спілки художників не було закуплено жодної типово совкової, “аплодуючої” картини [1]».
«Українське мистецтво вперше за багато років виявилося співзвучним загальносвітовим процесам. І хоча вітчизняні художники ледь встигли застрибнути в останній “вагон” міжнародного трансавангарду, який наприкінці 80-х уже згасав, важливість цього прецеденту для подальшого розвитку українського актуального мистецтва важко переоцінити.
Саме постмодерністська великоформатна фігуративна картина, замішана на цитатах і міфології, стала тим стрижнем, який об’єднав покоління Нової хвилі. Це не був класичний академічний живопис: художники тяжіли до втілення у все ще традиційній техніці “полотно, олія” тенденцій, ближчих до спонтанного вуличного мистецтва — стріт-арту та муралів, які прийдуть в українське мистецтво лише два десятиліття потому. А наприкінці 80-х ставлення молодих художників до форми, за рідкісними винятками, було програмно недбалим: суть пошуку полягала в тому, щоб досягти не технічної, а виражальної досконалості, чистої вітальної експресії. Саме тому роботи, створені лише пару десятиліть тому, сьогодні часом виглядають як археологічні скам’янілості — художники не надто дбали про форму, і вона відповіла їм тим самим: численними кракелюрами, осипанням і вицвітанням фарбового шару тощо. Це особливо впадало в очі на виставці “Нова хвиля” в Нацмузеї, що відбулася восени 2009 року. Однак у час створення робіт це здавалося не таким важливим — експресія вимагала жертв [2]».
- Циба Г., Соловьев А. «Матч-пойнт 88». Вспоминая перестройку. – ART Ukraine. – 20.02.2013.[Електронний ресурс]
- Соловьев А., Ложкина А. Новейшая история украинского искусства. Новая волна, ЧАСТЬ 1. 1987 – 1989 // Спецпроект журнала ТОП10 «Point zero» – ТОП10. – 25 февраля 2010. [Електронний ресурс]
