У червні українські художниці випустили «Еротичний щоденник» 一 книжку, що містить авторські тексти, репродукції фотографій, графіки та знімки артоб’єктів, а також чисті аркуші для записів і замальовок. Катерина Яковленко розповідає, чому це видання важливе й до чого тут війна на Донбасі та фемінізм.
«Ідея створити “Еротичний щоденник” прийшла рік тому. Пам’ятаєте бурхливі дискусії навколо видання “Українська еротична фотографія” (суперечка виникла довкола знімка Саші Курмаза, який потрапив на обкладинку, 一 у зображенні побачили об’єктивацію жіночого тіла 一 Прим. авт.)? Рівень хейтерства в соцмережах зашкалював. Тоді в соціальній мережі я жартома запропонувала взяти участь у маленькій самвидав-брошурці. І дивно 一 мені одразу написали досить багато людей. А в розмові з художницею Аліною Клейтман з’явилася ідея зробити щоденник», 一 розповідає авторка книжки, дизайнерка і фотографиня Дана Косміна.
Багато робіт для видання були надані художницями з їхніх ранніх практик, деякі були зроблені спеціально для книги. Ілюстрації надруковані таким чином, що цілком можуть стати поштовими листівками, відправленими адресату.
Еротичні образи виникають не лише всередині видання, важливою його складовою є візуальне рішення: обкладинка із червоного оксамиту із золотим друком влучно й лаконічно передає відчуття тілесності. Цю ідею розкриває дизайнерка й авторка книжки Лєра Гуєвська: «Наша ідея видати щоденник із листівками-роботами трансформувалася у формат артбука. Порожніми сторінками ми запрошуємо власників наших книг писати, малювати і всіляко брати участь у наповненні щоденника. Для цих порожніх сторінок ми підібрали крейдований папір із ніжним відтінком, а під тексти авторок 一 різні відтінки тілесного, адже ми всі різні, як і наші історії та досвід переживань. Обкладинка виконана із червоного оксамиту, а на ній 一 золоте тиснення: логотип із жіночою рукою, яка запрошує у світ еротичних фантазій. Утім, я жартую, що оксамит і золото 一 моя еротична фантазія як графічної дизайнерки, яка працює зазвичай у доволі стриманому стилі. Щоденник жіночий у всіх сенсах, навіть гарнітура, якою набрано текст, називається Lora».
«Еротичний щоденник» присвячений проявам еросу й танатосу в сучасному українському суспільстві. Коли панує танатос, що набув вигляду війни, тілесність і сексуальність стають на кшталт миротворчої місії, голосом ненасильства. «Щоденник» 一 спадкоємець опублікованих щоденників Гертруди Стайн, Вірджинії Вульф та інших письменниць-феміністок, які в різний час пережили жахи війни. Попри те, що в книжці українських художниць про війну напряму не йдеться, їхню візуальну мову неможливо не сприймати поза сучасними реаліями, без спогадів про те, що будь-яку історію досі пишуть чоловіки, і її розглядають у контексті героїчного та визвольного наративу.
Однак, як розповідає Катерина Міщенко, літературна редакторка й авторка тексту, це видання 一 не спосіб говорити про війну чи її критикувати, а скоріше спроба змістити мілітарну тональність і акцент на загальну мобілізацію, що побутує в нашому суспільстві, у мирне русло. «Книжка пропонує почати діалог на іншу тему й таким чином знизити градус насильства. Адже дуже часто жіночі емансипаційні проєкти, голоси ЛГБТ, так чи інакше є утвердженням іншого погляду на дійсність, а в нашому випадку 一 реальності не-війни», 一 пояснює вона.
«Більша частина еротичного продукту, який ми можемо спостерігати в кіно та літературі, 一 це розширення еросу в різні сфери, на противагу зосередженості на тілі як об’єкті. Сьогодні досі в любовній лексиці побутують такі фрази, як “завойовувати”, “підкорювати”. Це характеризує погляд на еротику як на поле бою, де постійно хтось за когось бореться, вимірюється якість, цінність і краса іншої людини. У цій книжці представлена інша репрезентація сексуальності», 一 зазначає кураторка та художниця Оксана Брюховецька.
Часто художниці звертаються до образу природи, яка сама по собі, каже Броховецька, є втіленням єдності еросу й танатосу. Проте не варто думати, що образи обмежені традиційними зображеннями голівок квітів. Квіти в книжці «Еротичний щоденник» 一 це кімнатні рослини у фотографії Валентини Петрової; дрібні польові квіти біля «бронзового», майже неживого тіла AntiGonna; чагарники, що ростуть біля ніг KotoUtka; або квітка, якою розквітає жіноче тіло на графічній роботі Аліни Копиці.
«Еротичний щоденник» 一 видання важливе в багатьох сенсах. З одного боку, це приклад самоорганізації художниць, з іншого 一 аналітичний підхід до власної творчості та творчості своїх колег, з третього 一 рефлексія на навколишній світ, зокрема на позицію візуального видання в умовах українського книжкового ринку. Саме можливість поєднання формату книжки, щоденника та листівок дає змогу розширити аудиторію: від тих, хто цікавиться українським мистецтвом, до тих, хто сприймає книжку виключно як щоденник.
Однак не варто розуміти формат щоденника занадто буквально. Робота українських художниць тонко продовжує феміністську логіку однієї з найвідоміших промов Вірджинії Вульф «Своя кімната» (1928), озвученої для британських гімназисток. Вульф розповідає, чому ніхто не може згадати жодної геніальної письменниці Великої Британії, але водночас багато хто називає виключно чоловічі імена. Для багатьох жінок, які писали романи, простір їхньої творчості обмежувався межами власної кімнати, а їхні записи мали характер щоденникових 一 або були так витлумачені. Тож щоденник 一 формат, визначений політикою та встановленими в суспільстві правилами гри.
Так чи інакше, можливість вносити свої записи дає змогу започаткувати діалог між аудиторією щоденника та художницями, а читачеві 一 самій або самому стати учасником проєкту.
