Коли в СРСР тільки хлинув глянець і доступна еротика, Микола Трох помітив, що мистецтво й жіноче тіло негайно перетворилися на товар. Він став «анатомувати» 90-ті 一 з їхньою нестабільністю, агресією і дикою комерцією. Це зробило його одним із найпопулярніших фотографів 一 але вже в нульових художника забули.
Микола Трох був одним із найзатребуваніших і найпопулярніших фотографів 1990-х: у своїх роботах він закарбував весь шарм і жах свого часу. Сьогодні його ім’я згадують лише зрідка, його знімки не висять у музеях і цінуються тільки вузьким колом професіоналів. Трох стоїть осібно в історії українського мистецтва. Живучи в «живописному» київському контексті, він мусив вибивати собі право на існування.
Головна тема творчості Троха 一 оголене тіло, яке можна трактувати як тіло суспільства: морально розкладене, перверсивне. Його фотографії провокативні. Трох часто апелює до порнографії, вибудовуючи власні межі дозволеного.
Трох не отримував художньої освіти. Він почав фотографувати в середині 1980-х 一 спершу просто вулиці та людей на них, пізніше робив постановочні зйомки для журналів мод і конкурсів краси. Навіть отримав Гран-прі на конкурсі «Міс-фотомодель, фотореклама 一 1991».
Справжня творчість почалася в сквоті художників на вулиці Паризької Комуни, де Трох став неофіційним фотографом. Атмосфера нескінченного рейв-свята, що перемежовується інтелектуальними розмовами в майстернях і кухнях, була платформою для художника. На знімках цього часу можна побачити Олександра Гнилицького, Іллю Чичкана, Олександра Ройтбурда, Валерію Трубіну. Кадри часто деформовані, несподівані ракурси створюють образ «мутуючих 90-х» 一 гротескних і нестабільних.
У цей час Трох багато експериментує з формою і кольором: розфарбовує фотозображення аніліновими фарбами і фломастерами, покриває поверхню написами, клеїть колажі. У цьому можна простежити вплив чеського фотографа Яна Саудека, який робив відверті постановочні знімки і прикрашав їх аніліновими фарбами. Але в роботах Троха менше естетизації, а театральність має присмак постчорнобильського карнавалу.
Дев’яності для Троха 一 час «тотальної втрати віри в будь-які непрагматичні цінності», час «фотопрагматики» й культурної сліпоти, коли все 一 особливо тіло 一 перетворилося на товар. Уже наприкінці 1980-х на радянські країни обрушилася лавина еротики й порнографії, з’явилися конкурси краси і глянцеві журнали, що задавали естетичні стандарти. Реклама сформувала певний образ «споживаного тіла». Трох називав це особливим видом фашизму, а у своєму Маніфесті писав: «Рекламна фотографія […] створює викривлену, вигадану, ілюзорну картину світу, дискримінуючи тих людей, чиї форми не відповідають стандартам топ-моделей».
Своє завдання фотограф бачив у створенні «антирекламних» кадрів, відображенні істинних, непоказних явищ. Трох шукав нові норми краси й гармонії, відкидаючи існуючі орієнтири. Його роботи 一 дивне поєднання відмираючого совка, що переродився в перверсивні форми, і капіталізму, що зароджується, де мода, мистецтво й жіноче тіло перетворилися на об’єкт.
Одна з найяскравіших серій Миколи Троха, що виразила «дух 90-х», 一 «Школярки» 1993 року. На тлі фактурної стіни майстерні, яку часто можна зустріти в роботах фотографа, ми бачимо літню жінку, одягнену в радянську шкільну форму. Вона сидить, безсоромно розставивши ноги, і мастурбує. Її обличчя приховує маска, що надає їй образ ляльки і викликає почуття відчуження. Її жилаві руки ховаються між ніг. Радянська шкільна форма в 1990-х стала сексуальним фетишем, що абсорбує поняття молодості, бунту й сексуальності; вдягнена на літню жінку, вона стає потужним символом.
Цей образ послужив основою для важливого твору Троха: його першої персональної виставки-акції «Порнографія 一 дзеркало нашого життя» 1995 року. Художник створив триптих, центральною стулкою якого була робота «Школярка». Ліва частина триптиха 一 звичайне дзеркало. Права 一 похмурий пейзаж: магазин-халупа з написом «Осям», який у лівій стулці відбивався як «М’ясо»; над дахом магазину 一 купол церкви. На тлі цього масивного триптиха відбувався перформанс: учасники імітували товариський суд, символізуючи відсутність приватного в комерціалізованому суспільстві.
Трох сприймав порнографію як універсальну мову 90-х, якою розмовляють політики, художники і прості люди. Фотограф писав: «Анатомуючи в деяких своїх роботах насильство, агресію, жорстокість, я не звеличую, а викриваю їх. Так, я прагну викликати в глядача відразу до того, що здається мені в житті мерзенним, вульгарним. Мій метод можна було б визначити як утвердження норми, краси, гуманності від протилежного. Предмет зображення для мене 一 те, що обурює, викликає душевний дискомфорт, відчай. Бруд, дурість, марнославство світу».
Микола Трох помер 2007 року від серцевого нападу 一 у бідності, у чужій квартирі. Один із найпопулярніших фотографів 1990-х став незатребуваним у 2000-х: «чесні кадри», які він продовжував робити, не відповідали новим глянцевим стандартам.
