[…] Третій, найвищий спосіб – бути в діалозі з традицією – реалізується як опосередкована форма контактів двох субкультур. Саме ця форма «співбесіди з етнокультурою була властива К.Малевичу, О.Архипенку та іншим засновникам класичного авангарду в Україні.
За таким самим принципом відбувався діалог неомодернізму 90-х років у творах К.Реунова, О.Тістола – їхня «вольова грань національного постеклектизму», М.Гейка, О.Животкова, О.Керестея, О.Сухоліта і ще багатьох мистців сучасної України. Спадщина як культурна атмосфера нації ними пережита часто-густо парадоксально, іноді в «зворотній» історичній послідовності. Вона вплинула на формування нового національного стилю. У Києві, де національна свідомість була вщент зруйнована, підводилися, як квіти серед асфальту, перші паростки національно ангажованої культури.Тип коментаря: Опублікований коментар
Автор: Ольга Петрова
Бібліографія:
Петрова О. Мистецтвознавчі рефлексії: Історія, теорія та критика образотворчого мистецтва 70-х років ХХ ст. – початку ХХІ ст. / Ольга Петрова. – Київ: Видавничий дім “КМ Академія”, 2004. – с.95.
