Future Generation Art Prize @ Venice 2011

Зіяд Антар нар. 1978 р. в м. Саіда, Ліван. Наразі він живе і працює в Парижі і Берліні. Після отримання ступеня з сільськогосподарського машинобудування в 2001, він почав працювати з фото і відео. В 2002 Антар зняв свій перший документальний фільм про французького фотографа Жан-Люка Мулена і з того часу зняв ще кілька документальних стрічок для арабської служби новин «al-Arabiya». Без відвертої політизованості, Антар часто досліджує світ, позначений війною та насиллям.

Через кіно та фотографію Антар зображує Ліван сьогодення. Культурні, політичні та економічні зрушення займають центральне місце в його творчості, оголюючи порожнечу, що залишилася після недавньої війни. В Terres de pomme de terre Антар роздумує про глобалізовані економічні рухи, що визначають регіональну ідентичність через дослідження виробництва картоплі у Лівані у порівнянні з ситуацією в Європі. Він використовує візуальну мову, тісно пов’язану з документальним жанром, де в центрі не окремі особистості та їхні історії, а загальні теми, що дозволяє глядачеві подивитись на цю проблему в більш абстрактному ключі.

В РАС Антар представить роботи Terres de pomme de terre разом з новою версією фільму, що вперше демонструватиметься у своєму початковому форматі – 16 мм.

Фікрет Атай нар. 1976 р. в Батмані, Туреччина. Він закінчив Fine Arts Faculty університету Dicle, Туреччина. Його відео-роботи показують короткі замальовки з життя його рідного Батмана, курдського міста поблизу кордону між Туреччиною та Іраком. Атай брав участь в Сіднейській Бієнале (2006), Стамбульській Бієнале (2007), Александрійській Бієнале (2009) та Ліонській Бієнале (2009).

Фільми Фікрета Атая зняті ручною відеокамерою без спеціального освітлення, просто і чесно показують сцени з життя Батману, курдського міста в Туреччині, що знаходиться біля кордону з Іраком. Центральною темою у відео- та фотороботах Атая постає ідея порожнечі – пустки існування на периферії турецької держави, повна відсутність майбутнього, ідеалів та ідентичності для молодих курдів. Його творчість стосується і метафізичної порожнечі, і політичної, економічної пустоти, яка пов’язана зі структурними проблемами курдської меншини.

В РАС Атай поєднує нові фотографії з трьома фільмами, які зображують культурні зсуви між двома поколіннями, що живуть у Батмані.

Чао Фей нар. 1978 в м. Гуанжоу, Китай. Вона закінчила Guangzhou Academy of Fine Arts в 2001 р. і з того часу прославилася своїми мультимедійними інсталяціями та відео. Чао Фей визнана однією із ключових постатей нового покоління митців материкового Китаю. Вона живе і працює в Пекіні. Її роботи були представлені на Венеціанській Бієнале (2003, 2007), Шанхайській Бієнале (2004), Стамбульській Бієнале (2007) та Ліонській Бієнале (2007). Її новий проект ЮАНЬ-Місто (2008–) був представлений в Deutsche Guggenheim, Берлін. Чао Фей виграла 2006 Best Young Artist Award by CCAA (Chinese Contemporary Art Award) і стала фіналісткою Hugo Boss Prize 2010.

Матриця творчості Чао Фей знаходиться в Другому Житті, цифровій реальності, де користувачі/гравці створюють своїх віртуальних двійників. Фей побудувала на цьому свій власний світ і назвала його ЮАНЬ-Місто – мегаполіс, що постійно будується, – заснований на сучасному китайському місті. Світ Чао відображає ідеологію та мінливі соціальні структури у швидко змінюваному Китаї. Вона досліджує реальність (як соціальну ситуацію), якої вже не знайти в реальному світі (фізичний світ), але вона існує у її віртуальній копії. ЮАНЬ-Місто – це маніфест викликів нового покоління, як у суспільному, так і художньому сенсі. Чао створює платформу для творчого обміну та відкриттів, запрошуючи митецьку спільноту взяти активну участь у розвитку та переосмисленні он-лайн мистецтва і культури.

Спеціально для РАС Чао Фей створює багатоскладову інсталяцію, вперше поєднуючи разом різноманітні виміри своєї творчості. Реальний фізичний світ представлений відео документацією, скульптурою, освітленням, меблями та предметами повсякденного вжитку. Це дає можливість відвідувачу отримати власний досвід зв’язку з он-лайн екзистенцією.

Керен Сіттер нар. 1977 р. в Тель-Авіві, Ізраїль. В 1997-1999 вона навчалася в Avni Institute в Тель-Авіві і протягом 2002-2004 в De Ateliers в Амстердамі. Вона живе і працює в Берліні, Німеччина. Керен Сіттер є володаркою Baloise Art Prize Basel (2006) і Ars Viva Preis f űr Bildende Kunst des Kulturkreises der deutschen Wirtschaft, Берлін (2008). У 2009 вона отримала Absolut Art Award і була номінована на Preis der Nationalgalerie fűr junge Kunst Berlin. Її роботи були представлені на Венеціанській Бієнале (2009).

В останні роки Керен Сіттер зняла велику кількість фільмів, в яких використання (непослідовної) оповіді займає центральне місце. Вона постійно грає з уявленнями про реальність та вигадку, залучаючи непрофесійних акторів і часто використовуючи ручну відеокамеру. Її фільми деконструюють сучасні принципи кінематографії, балансуючи між перформенсом, театром і кіно. Використання мови має найважливіше значення у її творчості і зазвичай слідує нереалістичній поетичній манері. Теми стосуються екзистенційних питань любові, ненависті та обставин життя людини загалом; це темні та подекуди комічні роздуми про суспільство сьогодення.

В РАС Керен Сіттер презентує прем’єру свого нового фільму Поганий поет. Поєднуючи фільм разом з показом об’єктів, пов’язаних з проектом, вона відкриває новий вимір своєї творчості.

Наталі Дюрберг нар. в 1978 р. в Лисекілі, Швеція, та отримала ступінь магістра в MalmỚ Art Academy. Нині Дюрберг та її партнер, Ганс Берг, живуть і працюють в Берліні, Німеччина. Її роботи були представлені на Венеціанській Бієнале (2009), вона мала виставки в Tate Modern, Лондон, Solomon R. Guggenheim Museum, Нью-Йорк, та Hamburger Bahnhof, Берлін. В 2010 і 2011 її роботи будуть представлені в Kestnergesellschaft, Гановер, Camden Arts Centre, Лондон та Walker Art Center, Мінеаполіс. Вона була удостоєна Carnegie Art Award, стипендії для молодих митців в 2008 та Silver Lion for a Promising Young Artist на Венеціанській Бієнале в 2009.

Використовуючи пластилін для створення своїх ландшафтів, будівель та героїв, Наталі Дюрберг створює скульптурні інсталяції та лялькову анімацію. Фільми слідують за розповіддю, яка завжди починається з ідилічної невинності, що поступово перетворюється на темне винищення. Дюрберг досліджує людську природу і її «чарівні казки» розповідають про божевілля, страх, одержимість, пристрасть і насилля. Всі її фільми супроводжуються музикою, яку написав Ганс Берг.

Для РАС Дюрберг розробляє свіжий погляд на власні роботи, за рахунок надзвичайно індивідуальної комбінації трьох різних фільмів.

Ніколас Глобо нар. 1975 в Кейптауні, Південна Африка. Він закінчив Witswatersand Technikon, отримавши ступінь бакалавра технологій в 2002. В 2008 Хлобо мав персональні виставки в Level 2 Gallery в Tate Modern, Лондон, і в ІСА в Бостоні, як частина серії Momentum. Як переможець Standard Bank Young Artist Award for Visual Art 2009, він мав турне персональної виставки у найбільших містах Південної Африки до серпня 2010. Він учасник Ліверпульської Бієнале 2010.

Глобо створює великомасштабні скульптури, використовуючи гуму як основний матеріал, зображуючи фалоси, внутрішні органи або сцени, що глибоко пов’язані з утаємниченими сторонами гей-культури. Його головні теми включають індустріалізацію, статевість та сексуальність. Строкаті стрічки, прострочені і протягнуті крізь гуму, звертаються до балансу між чоловічим і жіночим. Використавши рідну спадщину, культуру Кхоса, та поєднуючи її з мандрівкою у власну гомосексуальність, Глобо віднаходить свій шлях через стрімко мінливе суспільство, в якому традиційне та модерне, зазвичай, не поєднуються. Роботи Глобо балансують між прихованим та публічним у його скульптурній мові та у назвах, що лишаються для нас таємницею, оскільки вони на мові Кхоса.

Представляючи 5 нових картин і монументальні скульптури в РАС, Глобо створює свій власний всесвіт, представляючи глядачам комплексну оповідь і унікальну візуальну мову своїх робіт.

Клеменс Холлерер нар. 1975 р. в Брук-ан-дер-Мур, Австрія. Після вивчення фотографії в Euregio College of Fine Art Photography в Кефермаркті, він вступив в аспірантуру HISK, the Higher Institute of Fine Arts в Антверпені (2006-2008). В HISK він захопився живописом, інсталяціями та скульптурами. Він живе і працює в м. Грац, Австрія. Його роботи були представлені на національному та міжнародному рівнях, включаючи виставки в Австралії, Новій Зеландії, США та багатьох місцях в Європі.

Інсталяції Клемента Холлерера засновані на «знайдених ситуаціях», що стали дисфункціональними; на елементах, що тривожать функціональний міський простір і формують підґрунтя для стратегії Холлерера – особливий погляд на вигадану ситуацію в галереї. Він деконструює зовнішнє, щоб привнести його всередину, порушуючи простір галереї, перетворюючи сам простір на частину квазі-архітектурної інсталяції. Повсякчас реагуючи на простір галереї та використовуючи чітку схему кольору, Холлерер картографує простори, конструюючи їх через деконструкцію.

В РАС Холлерер створює спеціальну інсталяцію на місці, деконструюючи ситуацію, яку знайшов тут, оскільки його головна стратегія – повна реконструкція простору в арт-центрі.

Руно Лаґомарсіно нар. 1977 р. в Лунді, Швеція, і нині проживає в Мальме. Після вивчення мистецтва в Academy of Fine Art Valand, Ґетеборг, та MalmỚ Art Academy, він отримав ступінь магістра образотворчого мистецтва в 2003. В 2006 Лаґомарсіно отримав резиденцію IASPIS в Стамбулі та в 2007–2008 він брав участь Whitney Independent Study Program, Нью-Йорк.

Роботи Руно Лаґомарсіно складаються з документальних елементів, що витворюють думки довкола нашого історичного, політичного та географічного контексту, який він самотужки постійно реконтекстуалізує. Його інтерес до Нового і Старого спричинений певним релятивізмом, який створює концептуальну оповідь, що дає йому змогу мистецького та філософського переосмислення історичних фактів. У своїй інсталяції для РАС Лаґомарсіно поєднує різноманітні елементи, які всі стосуються однієї центральної теми, Горизонту: «Повернутися до Горизонту – це нагадати собі про факт, що ми не можемо створювати світи, ми не можемо уявляти краще майбутнє, ми не можемо створити «новий образ людини», допоки ми не дійдемо згоди з непогамовними потребами світу, який ми вже створили».

В РАС Лагомарсино представляє нову групу робіт, які досліджують тему Горизонту, розробляючи свою власну мистецьку позицію крізь поєднання філософського та історичного підгрунтя.

Лауреат Головної премії Future Generation Art Prize 2010

Сінтія Марселле нар. 1974 р. в Бразилії. Навчалася образотворчому мистецтву в Universidade Federal de Minas Gerais, живе і працює в Бело-Орізонте. Її роботи були частиною важливих виставок, включно з Гаванською Бієнале, Куба (2006), Ліонською Бієнале (2007), Panorama da Arte Brasileira в Сан-Пауло (2007) і Мадриді (2008). Вона була нагороджена International Prize for Performance в Тренто, Італія (2006) та щорічною TrAIN artist in residency award at Gasworks, Лондон (2009).

Сінтія Марселле робить фільми, фото та інсталяції. Її робота тісно пов’язана з перформенсом та використанням повторень як мистецької стратегії. Безкінечне повторення дій в її роботі – абсурдні та марні, допоки вони не потрапляють в геометричні форми, немов абстрактні маніфести. Маніфести Марселле мають характер водночас політичний та економічний, вибухово відображаючи суспільну поведінку та суспільні структури.

Для РАС Марсель об’єднує 3 фільми з трилогії, яку вона щойно закінчила. Найновіший з цих фільмів буде показано вперше саме в РАС.

Лауреат Спеціальної премії та Призу громадськості Future Generation Art Prize 2010

Мірча Ніколае нар. 1980 в Румунії. Він навчався в Університеті Бухаресту, де отримав ступінь зі студій європейської культури на літературному факультеті, захистивши роботу про споруду «Дім народу». Згодом він отримав ступінь магістра з антропології простору в Ion Mincu Institute for Architecture, Бухарест. Ніколае нині живе і працює в Бухаресті.

Мірча Ніколае зробив помітну кількість робіт, які досліджують економічну та суспільно-політичну структуру Бухареста крізь анонімне втручання у публічний простір. Він міркує про соціальні наслідки споживання, закони урбанії та продукцію архітектури. У своїх останніх роботах Мірча продовжує цю стратегію, проте досліджує урбаністичну ідентичність міста в постійних культурних і економічних зрушеннях, вносячи зовнішній публічний простір всередину музейної інституції.

В РАС Мірча продовжує цю стратегію – він створить відображення політичної та соціальної історії Бухареста, відновивши 4 кіоски, що були побудовані між 1990 та 2000, поєднавши їх з новим фільмом.

Рубен Очоа нар. 1974 р. в Оменсайді, Каліфорнія. Він навчався в Parsons School of Art and Design, Нью-Йорк, Otis College of Art and Design, Лос-Анджелес (BFA, 1997) і University of California, Ірвін (MFA, 2003). В даний час він живе та працює в Лос-Анджелесі. Роботи Очоа були включені в програму Каліфорнійської Бієнале в Orange County Museum of Art, Нью-Порт, і Бієнале Вітні в Whitney Museum of American Art (2008), Нью-Йорк. У 2005 він був нагороджений Creative Capital Grant за свій проект Fwy Wall Extraction, а в 2008 він отримав стипендію John Simon Guggenheim Memorial Foundation Fellowship.

Монументальні скульптурні вторгнення Рубена Очоа всередину галереї тематизують порушення простору. Вони залучають глядача, співпрацюючи з соціальними, політичними та економічними вимірами будівництва та розвитку міста, крізь використання грубих будматеріалів – метал, бетон і дерево. Очоа створює новий контекст і деконструює «реді-мейд матеріали», аби винайти скульптурну мову з виразним архітектурним наповненням. Його роботи постійно показують залученість до напруги між природним ландшафтом та забудованим середовищем.

Поєднуючи нові малюнки з двома новими монументальними скульптурними роботами, Очоа створює спеціальну групу робіт, що радикально підривають простір РАС.

Вільфредо Пріето нар. 1978 в Заза-дель-Медіо, в провінції Санті Спіриту, Куба. Він закінчив Higher Institute of Visual Art у Гавані в 2002 році. На 8-й Бієнале в Гавані він був нагороджений премією ЮНЕСКО за пропагування мистецтва як учасник Galerіa DUPP, об’єднання 14 митців. Його роботи були представлені на таких міжнародних заходах як Гаванська Бієнале (4 останні рази), Сінгапурська Бієнале та Венеціанська Бієнале (2007). Він живе і працює в Іспанії. Пріето був стипендіатом John Simon Guggenheim Fellow в 2006 році у Нью-Йорку. Нещодавно він був нагороджений Premio F в Буенос-Айресі та Cartier Foundation Award, з резиденцією в Gasworks, Лондон, у 2008 році.

Використовуючи абсурдність як стратегію для залучення глядача, Вільфредо Пріето розриває публічний простір чи галерею за посередництва об’єктів та втручання, що поєднують гумор із критичним розмислом про соціально-політичну реальність. Він відчужує об’єкти від їхньої первісної функції або природної форми, занурюючи їх в інший контекст або трансформуючи сам об’єкт з поетичного мінімалістичного погляду. До всього Пріето використовує гумор як мистецьку стратегію, створюючи світлі образи, оскільки вони веселі чи абсурдні і наповнені смислами – як нищівний погляд на сучасну політику.

В РАС Пріето запрошує глядача в мандрівку відкриттів крізь простір, представляючи чотири поетичні роботи з відчутною підривною та гумористичною складовою.

Катеріна Шеда нар. 1977 р. в Брно, Чехія. Вона навчалася в Академії образотворчого мистецтва в Празі та Школі прикладного мистецтва в Брно. Її проекти зазвичай відбуваються в районі, де вона проживає (в селі або на околиці міста). Шеда брала участь у чисельних персональних і групових виставках, включаючи Берлінську Бієнале (2008) та Ліонську Бієнале (2009) та ін.

Мінливе суспільство, що втрачає свою первісну ідентичність, або нова архітектура, яка відчужує своїх власних жителів, саме ці речі захоплюють Катеріну Шеду, спонукаючи до створення «соціальних ігор», які постають мистецькими проектами, що вивчають мікро-соціум, залучаючи його учасників. Це значить, що її зацікавленість не обмежується мистецькими процесами, але вона прагне задіяти саме суспільство, активно використовуючи соціальні моделі, окремих індивідів або громади. Після завершення гри, переосмислення документації «соціальної гри» стає роботою, через яку Седа створює динамічну інсталяцію.

В РАС Шеда представляє свій новий проект Пагорб дзеркал, до якого вона залучила громаду Tűkorhegy, нового кварталу у місті Тьорьокбалінт, що знаходиться за 15 км. від Будапешта. Її проект досліджує нову міську структуру і як вона впливає на мешканців їхнє сприйняття і досвід.

Гідо ван дер Верве нар. 1977 в Папендрехті, Голландія. Він виростав, займаючись класичною музикою, проте після навчання музиці, промисловому дизайну, класичній археології та російській мові, він вступив в Gerrit Rietveld Academie, Амстердам, щоб вивчати аудіовізуальні мистецтва. Ван дер Верве живе і працює в Хассі, Фінляндія, та Амстердамі, Голландія. Він був резидентом в International Studio та Curatorial Program, Нью-Йорк. У 2005 він був номінований на Prix de Rome, у 2008 він отримав грант від F.C.A., Нью-Йорк, а в 2010 отримав Prix International d’Art Contemporain від Foundation Prince Pierre de Monaco.

Гідо ван дер Верве – митець, кінематографіст, музикант і композитор, що звертається повсякчас до головних тем життя. У своїх фільмах він використовує візуальну мову, занурену у відчуття піднесеного, і його музика акомпанує образам меланхолійним настроєм. Уся композиція нагадує нам про романтичний період у мистецтві з його захопленням безкінечністю, що відкривається, коли зустрічаєшся з природою. Друга тема у творчості Гідо ван дер Верве знаходиться у прямій конфронтації з думкою. Незліченні можливості математики (а, отже, музики і шахів) настільки широкі, що ідея сама по собі робить час німим і показує нікчемність людини. Творчість ван дер Верве стає досвідом споглядання, в якому ідеї самотності і утопічних відкриттів завжди посідають центральне місце.

В РАС Гідо ван дер Верве поєднує три фільми, включно з новим – Номер 12, комплексна робота, що комбінує різні провідні теми його творчості.

Ніко Вашелларі нар. 1976 у Вітторіо-Венето, Італія. Він працює з різноманітними медіа – перформанс, скульптура, відео, звук і колаж. Роботи Вашелларі брали участь у престижних виставках, зокрема Венеціанській Бієнале (2007), де йому була присуджена Премія за Італійське мистецтво, Маніфесті (2008) та Римській Квадрієннале (2008). У 2010 році він також представив перформенс в Інституті Марини Абрамович.

Будучи водночас музикантом і митцем, Ніко Вашелларі поєднує свої скульптурні інсталяції зі звуковим перформансом. Через свої перформанси він досліджує зв’язок між глядачем, простором та дією. Він звертається до культових героїв, пов’язаних з музикою, з котрими він співпрацює або на котрих він реагує у власних роботах. Натхненний захопленням ритуалами, спіритизмом та культом, він розмірковує над знищенням як рушійною силою створення речей. Це приводить його до ідеї картографування простору, енергії, звуків та природи – всі вони займають центральне місце у його творчості. Для РАС Вашелларі створить нову роботу і новий перформанс, який представить у день відкриття.

Для РАС Вашелларі створить 2 нові роботи, включно з новим перформансом у день відкриття. Він поєднає це з Гімном, розробленою інсталяцією, що об’єднає складну розмаїтість тем його творчості.

Йорінде Фокт нар. 1977 у Франкфурті-на-Майні, Німеччина. Вона закінчила Multimedia Studies з проф. Моебусом в UdK Берлін (1999–2000), Visual Art Studies в Royal College of Art, Лондон (2001), Visual Culture Studies з проф. Сівердінгом в UdK Berlin (2003), а також Visual Culture Studies, Photography з проф. Сівердінгом в UdK Berlin (2001–2004). Вона отримала Bosch Rexroth Prize, Otto Dix Prize, Гера, та резидентську програму B. H. Watermill Foundation, Нью-Йорк. Зараз вона живе і працює в Берліні.

Йорінде Фокт розробила наукову системи догматичних обмежень, що формують сітку її малюнків. Кожна серія малюнків слідує за тими самими обмеженнями. Її концептуальні роботи тісно пов’язані з граматичними структурами мови та нотними знаками. Використовуючи науковий підхід і точність, Фокт досліджує малюнок. Її робота розкриває динамічні структури, які можна віднайти скрізь, в нашому тілі, у соціальних, політичних і архітектурних структурах, в нашому фізичному досвіді. Для своїх ботанічних садових робіт вона використовує стратегію об’єктивації її суб’єктивного досвіду, відтворюючи це крізь фіксовану систему реєстрації та оцінки.

Фокт витворить сміливу нову групу малюнків для РАС, включаючи спеціально створений Ботанічний код Києва.

Артем Волокітін нар. 1981 в м. Чугуєві, Харківська обл., Україна. Він закінчив Харківську державну академію дизайну і мистецтв. У 2009 році отримав першу Премію PinchukArtCentre. Зараз він живе і працює у Харкові.

Артем Волокітін – повнокровний художник, котрий досліджує тіло як фізичну присутність на полотні. Його живописна техніка немов витворює світло крізь фарбу. Його творчість постає дослідженням людського тіла як монументального і духовного героя. Волокітін від’єднує своїх персонажів від реальності, розташовуючи їх у пустці. Порожнеча фону підкреслює відсутність контексту і поглиблює напруженість між пусткою та тілесністю, вкладаючи відчуття піднесеного в плоть.

В РАС Волокітін представляє нову серію картин, в яких вивчає центральні теми своєї творчості – тіло і порожнечу.

Емілі Уорділл нар. 1977 в Рагбі, Великобританія, і сьогодні живе і працює в Лондоні. Роботи Уорділл були широко представлені як у Британії, так і закордоном. Вона старший викладач в Central Saint Martins College of Art. В 2006 році Уорділл брала участь в Art Now Lightbox programme в Tate Britain. Її фільми також демонструвалися на міжнародних кінофестивалях, включно з Oberhausen, Нью-Йоркським кінофестивалем та Лондонським кінофестивалем. Найбільш масштабна на сьогодні виставка робіт Уорділл – windows broken, break, broke together – відкрилася в de Appel, Амстердам, у 2010.

Емілі Уорділл має особливий інтерес до історичних джерел, філософських текстів та історії театру. Ці елементи впливають на її кінороботи, що використовують візуальну мову, як засіб рефлексування над кінематографічними системами, що додає додаткових смислів її оповіді. Уорділл міркує про образ як невіддільний від його звукового ряду, використовуючи звук як антипод образу. Вона досліджує своїх героїв у особливих соціальних моделях, аналізуючи соціальні ігри та взаємодії. Її фільми розкривають мовні системи, переплетені з політичними системами, а також постійний захист, що кожний індивід виставляє, взаємодіючи з іншими. Уорділл проводить психологічне розслідування того, як людська природа у «суспільстві ризику» створює ілюзії, що починають сприйматися як реальність.

Уорділл здійснила радикальний вибір – показати в РАС ескізи незавершеного кінопроекту, вперше представляючи створення роботи перед глядачами. Вона поєднує це з найновішою роботою – Хранителі гри без гри.

Гектор Замора нар. в 1974 в Мехіко, де навчався графічному дизайну в UAM-X. Зараз він живе і працює в Сан-Паулу, Бразилія. Його роботи були представлені на Бієнале в Сан-Паулу (2006), Бієнале в Бузан, Південна Корея (2006), Encuentro Internacional Medellіn, Колумбія (2007), Гаванській Бієнале, Куба (2007) та Венеціанській Бієнале (2009).

Піднести ідеологічну систему до абсолютно вивільненої форми – напрочуд рідкісний успішний експеримент, як і система сама по собі пристосовується до реальності, втрачає свою чистоту або зупиняє свій ріст. Роздуми над цими ідеологічними структурами, що мають історичне, соціальне, політичне або культурне походження – центральна тема скульптурних інсталяцій Гектора Замори. В РАС Замора представляє човен, який не був добудований, бо фізичний простір, де почалося будівництво, виявився замалим. Він міркує про колишню політичну модель соціалізму і слід, який вона залишила на суспільстві. Проте робота сягає за рамки цього, оскільки човен як такий має багатовимірну символічну і іконографічну традицію, яка виходить за межі різних культурних ідентичностей.

Замора представляє особливий проект – побудова великого човна всередині РАС, роздумуючи над ідеологічними структурами і суспільством